Національний банк знизив облікову ставку з 13,5% до 11% річних з 31 січня. Як до цього ставитись?
Зважаючи на надмірно високий рівень облікової ставки будь-яке її зниження є гарною новиною.
Заслуговує на увагу той факт, що крок зниження облікової ставки збільшився до 2,5 п. п. порівняно з 2 п. п. у грудні 2019 року.
Та попри відчутне зниження рівень облікової ставки (11%) залишається надміру високим (у 2,7 разу перевищує поточний рівень споживчої інфляції 4,1%).
У реальному вимірі (з поправкою на інфляцію) рівень облікової ставки перебуває у діапазоні 6-7% (залежно від способу розрахунку), у той час як в ЄС не лише реальні, а й номінальні ставки набули від’ємних значень.
Крім того, слід враховувати, що починаючи з квітня 2016 року облікова ставка “прив’язана” до ставки за двотижневими депозитними сертифікатами НБУ, що робить монетарні умови набагато жорсткішими порівняно з “класичною” політикою, коли облікова ставка є ставкою рефінансування.
Той факт, що у січні 2019 року до облікової ставки прирівняли також ставку за кредитами рефінансування на 14 днів, не мав принципового значення, оскільки не змінив межі коридору для ставок міжбанку. Передусім, його нижню межу, окреслену ставкою за депозитними сертифікатами овернайт.
У своєму виступі 30 січня голова НБУ повідомив, що “завдяки швидкому поліпшенню макроекономічної ситуації” Нацбанк має намір знизити облікову ставку до 7% вже на кінець 2020 року за умови, що інфляція стабілізується в цільовому коридорі 5% +/- 1 п. п.
На думку керівництва НБУ, “така зміна ставки вплине на подальше зниження вартості кредитів для бізнесу та населення, а також стимулюватиме ділову активність”.
Дуже хотілося б у це вірити, але в нашій ситуації такий механістичний підхід з високою ймовірністю не дасть бажаного ефекту. Тобто, якийсь ефект буде (наприклад, зниження ставок за депозитами), але це не обов’язково призведе до відчутного пожвавлення ділової активності.
Усе, що вмів, чинний склад Правління НБУ вже зробив за останні чотири роки, сформувавши за допомогою наджорсткої процентної політики і неадекватного банківського регулювання “нову реальність”, в якій банківська система існує паралельно з реальним сектором економіки.
Результати “реформ” добре відомі…
Банківська система переорієнтована на операції з державними облігаціями і депозитними сертифікатами НБУ, торгівлю валютою та споживче кредитування під захмарні відсотки.
Кредити корпораціям скорочуються: за 2019 рік залишки за кредитами у гривні зменшились на 7,4%, в інвалюті (у доларовому еквіваленті) – на 5,7%.
За підсумками 2019 року маємо падіння промислового виробництва на 1,8% (зокрема у грудні – на 7,7%) на тлі дефляції цін виробників 7,4%.
Те, як різниця у доступі до фінансування в Україні і наших західних сусідів, разом з ревальвацією гривні, впливають на внутрішній ринок, можемо спостерігати вже навіть на полицях продовольчих магазинів у режимі реального часу.
З допису ексцентричного міністра економіки Тимофія Милованова можна дізнатись, то в грудні 2019 року порівняно з груднем 2018 року імпорт молочних продуктів у фізичному вимірі зріс у 2,3 рази. Подальші коментарі зайві.
Тож якими ж мають бути дії НБУ?
Знижувати облікову ставку, безперечно, необхідно.
А ще (хоча б для різноманітності) Нацбанку варто взяти приклад з Європейського центрального банку, який нещодавно оголосив про початок процесу перегляду своєї стратегії монетарної політики, і врешті повернути свою політику обличчям до реального сектору економіки.
Для початку можна було б, принаймні, “відв’язати” облікову ставку від ставки за депозитними сертифікатами НБУ і пом’якшити вимоги до формування резервів за активними операціями банків (постанова НБУ №351 від 30.06.2016).
Інакше – без докорінної зміни “філософії” НБУ – усі ці маніпуляції з обліковою ставкою дуже нагадують намагання вскочити в останній вагон потяга, який насправді вже давно пішов…