18-19 грудня Європейська рада прийняла рішення надати Україні 90 млрд євро економічної та військової допомоги. Фінансування здійснюватиметься шляхом запозичень на ринках капіталу, а зобов’язання будуть забезпечені бюджетним резервом ЄС. 14 січня Євро-комісія ухвалила пакет законодавчих пропозицій для передачі Україні 90 млрд євро на забезпечення фінансових та військових потреб у 2026-2027 роках. Отримання коштів буде прив’язане до виконання ряду умов – реформування державного управління, енергетичного ринку, боротьби з корупцією, ін.
Допомога від ЄС буде структурована таким чином: біля 2/3 або 60 млрд євро має бути використано на військову підтримку, а 1/3 або 30 млрд євро – на бюджетну підтримку. Бюджетна підтримка буде організована у такий же спосіб, що і фінансування «Ukraine Facility».
У процесі використання 90-мільярдної позики від ЄС наша держава неминуче стикатиметься з такими викликами:
- Бюджетна підтримка в сумі 30 млрд євро дозволить нівелювати фінансовий розрив бюджету в поточному році, але при продовженні війни покриватиме менше половини потреб у міжнародному фінансуванні наступного року.
- Військова допомога обсягом 60 млрд євро забезпечуватиме базові потреби оборони України на рівні попередніх років, але вимагатиме радикальної перебудови системи військових закупівель і матеріально-технічного забезпечення ЗСУ під дією вимог щодо пріоритетності придбання військової продукції в ЄС.
- Український оборонно-промисловий комплекс (ОПК) має продемонструвати готовність до прискореного зростання та інтеграції в оборонно-технологічну базу ЄС, довести ефективність власних науково-технічних розробок і масштабувати виробництва з орієнтацією на створення виробничого каркасу спільної системи матеріального забезпечення сил оборони Європи.
Таким чином, надходження в 2026 році близько 15 млрд євро бюджетної підтримки від ЄС за рахунок нової позики, напевне, задовольнить річні потреби бюджету в зовнішньому фінансуванні. При затвердженні бюджету на 2026 рік Міністерство фінансів оцінювало потреби в міжнародній підтримці бюджету на рівні 46 млрд дол. США. Поряд з плановим фінансуванням ЄС з фонду «Ukraine Facility», надходженнями ERA Loan (позики, забезпеченої доходами від російських активів) та кредиту від Уряду Великобританії, нова позика ЄС покриє наявний до останнього часу дефіцит зовнішнього фінансування 2026 року.
Однак у наступному році гостро постане проблема недостатності зовнішнього фінансування для бюджету. США повністю припинили надання фінансової допомоги Україні й продовжують військову допомогу в мінімальних обсягах. Залишки від ERA Loan і з фонду «Ukraine Facility» у 2027 році забезпечать надходження в Україну близько 10 млрд дол. США. Якщо допустити, що нова позика ЄС у 2027 р. поповнить невійськову частину українського бюджету лише на 15 млрд євро, то проблема недостатності зовнішнього фінансування набуде критичного характеру.
При продовженні війни такий стан справ змушуватиме Уряд шукати нові джерела зовнішнього фінансування, проводити консолідацію бюджетних випадків і збільшувати податкове навантаження. А стримуюча фіскальна політика деструктивно впливатиме не економічну стійкість країни та посилюватиме негативні демографічні тенденції.
Умови нової позики ЄС передбачають спрямування коштів військової допомоги на основі принципів, які вже діють для спільних оборонних закупівель ЄС «SAFE». Зокрема, кошти військової допомоги ЄС повинні використовуватися на придбання зброї, техніки та обладнання, які вироблені в ЄС, в Україні та партнерах ЄС по Європейській вільній економічній зоні та асоціації вільної торгівлі. Лише якщо необхідна Україні зброя не виробляються ані в ЄС, ані у державах-партнерах, її можна буде придбати в інших країнах – США, Великобританії, Кореї.
Низка факторів робить залежність Європи від ланцюгів поставок із США доволі ризикованою, як з політичної, так і з операційної точки зору, що підштовхує ЄС до висунення зазначених вимог при паралельному вирішенні завдань розбудови власних військово-промислових потужностей.
Раніше слідування країнами ЄС принципу «купуй американське» обіцяло не лише кращі характеристики військової продукції та їх швидшу доставку, а й безпекові гарантії США для континенту. На жаль, останні політичні події в США порушили такий розклад.
Поряд з цим, з очевидністю проявилася неготовність промислової бази США задовольнити зростаючий світовий попит на зброю. Затримки з поставками ключових американських систем — HIMARS, F-35, Patriot і бойових машин піхоти — з 2022 року стали звичайним явищем. Надалі зростаючі ризики ескалації в азіатському регіоні можуть ще більше погіршити умови постачань зброї з США до Європи.
Європейські виробники та політичні інститути стикаються і з проблемами суворого експортного контролю США та обмежень на використання американської зброї згідно з Міжнародними правилами торгівлі зброєю (ITAR). Завдяки правилам ITAR Уряд США може диктувати, як, де і коли використовувати зброю, вироблену в США, та контролювати потоки зброї між двома й більше країнами. У ЄС виникають побоювання, що США можуть запровадити обмеження на використання своєї зброї при відбитті російської агресії у ЄС. Обмеження, які США встановили для України за адміністрації Байдена, з очевидністю вказують на небезпеку такого сценарію.
Серед країн ЄС Німеччина найрішучіше почала реалізувати курс на ізоляцію власних оборонних закупівель від фактору США та націлення державних замовлень на розширення німецької промисловості. Прийнявши політичні рішення щодо відбудови внутрішніх виробничих потужностей, Уряд вже впроваджує план військових закупівель на 2025–2026 роки, який передбачає спрямування лише 8% бюджету на американські системи. В той же час основна частина військового бюджету фінансує виробництва і постачання європейських F127, Eurofighter та систем ППО IRIS-T SLM.
Ти не менш, слід враховувати, що оборонна промисловість Європи — з річним оборотом 190 млрд євро та 600 тис. робочих місць — має значно менший потенціал, ніж американська. А програма озброєння Європи реалізується повільно під впливом усталених структурних обмежень.
Більше того, зберігається певна технологічна залежність оборонної промисловості ЄС від американської. Європейські збройні сили продовжують залежати від американських платформ, технологій та ланцюгів постачань у аерокосмічній галузі, управлінні, плануванні точних ударів, протиракетній обороні, ін. Фінансування США оборонних досліджень і розробок у сумі 150 млрд дол. на рік значно перевищує аналогічне фінансування у ЄС – 11 млрд євро.
Навіть зараз у часи безпрецедентних викликів зусилля ЄС значною мірою зосереджуються на закупівлях зброї, а не активізації інновацій. На відміну від США, які витрачають приблизно стільки ж на оборонні дослідження та розробки, як і на придбання зброї, європейські уряди не ставлять перед собою завдання подолання довгострокового технологічного відриву від США.
Таким чином, Україна поступово змушена буде переорієнтуватися на європейську номенклатуру товарів військового призначення (в унісон із збільшенням обсягів їх виробництва всередині ЄС) при збереженні домінантних позицій американської зброї і систем протиповітряної оборони лише в тих сегментах, де європейські аналоги відсутні.
ОПК України, будучи матеріальною основою для протидії російській агресії та сполучною ланкою між безпекою Європи та обороноспроможністю України також змушений буде реагувати на нові виклики. Виникне гостра необхідність масштабувати провідні військові виробництва всередині України, створювати спільні підприємства з партнерами з ЄС, нарощувати закупівлі комплектуючих і готової продукції у виробників ЄС, здійснювати трансфер технологій та ділитися досвідом, отриманим на полі бою.
На жаль, значимість сектора ОПК для економіки України поки що є незначною. За оцінками експертів у 2025 році ОПК займав 10% в структурі промислового випуску та близько 2% в структурі ВВП. Хоча слід зазначити, що під час війни втричі зросла частка ОПК у обсягах реалізації промислової продукції (з 3% до 10%) та частка ОПК у ВВП країни (з 0,7% до 2%).
Зараз в ОПК України зайнято близько 200 тис. осіб, що складає 4% від усіх зайнятих в економіці. Серед промислових видів діяльності ОПК займає 4-те після харчової промисловості, електроенергетики та металургії.
Незважаючи на високу інтенсивність військової боротьби з агресором і значну протяжність лінії фронту, темп приросту реальних обсягів виробництва ОПК України за 2022-2025 рр. становив лише 34% (у тому числі: за 2023-2025 рр. – 100%).
На сьогодні провідну роль у оборонно-промисловій співпраці з Україною відіграють Північна та Східна Європа. Країни цього регіону успішно демонструють, як у нових умовах об’єднати попит, стандартизувати обладнання та почати інтеграцію України в систему європейської безпеки.
Данія запропонувала практично значущу модель прямого фінансування українських виробників для постачання систем, які використовуються на полі бою. Вона дозволяє розширювати виробництва вкрай необхідних нам видів зброї, а також формувати довгострокові промислові зв’язки між Україною і Данією.
З позицій країн ЄС оборонно-промислова співпраця з Україною розглядається як довгострокова інвестиція в європейську безпеку. І така співпраця має особливу цінність у період поступового виведення американських військ з Європи і перегляду гарантій безпеки США в рамках НАТО.
Україна вже стала невід’ємною частиною європейського плану «SAFE», серед завдань якого – прискорення оборонно-промислової інтеграції між Україною та ЄС. «SAFE» – це фінансовий механізм ЄС вартістю 150 млрд євро, призначений для надання державам-членам дешевого фінансування для оборонно-промислових проектів і мобілізації масштабних інвестицій при заохоченні участі українських компаній.
16 грудня було прийнято Регуляцію Європарламенту і Європейської Ради № 2025/2643 щодо заснування Програми Європейської оборонної індустрії (EDIP) і рамкових заходів для виробництва і постачання військової продукції. Вона формує засади для співпраці між членами ЄС в оборонній сфері, містить стимули для спільних закупівель, постулює принцип «купуй європейське» та окреслює вектори взаємодії з Україною.
Логіка появи Програми EDIP пов’язана з тим, що оборонна промисловість не може функціонувати на класичних ринкових засадах. Попит на її продукцію пред’являє виключно держава, яка до того ж контролює усі придбання оборонної продукції, технологій та її експорт. У таких умовах суб’єкти оборонної промисловості зазвичай не здійснюють інвестицій, які згодом окупаються ринковими продажами, а роблять це лише при отриманні надійних і об’ємних замовлень від держави. Крім того, оборонна промисловість стикається з постійними перешкодами в доступі до фінансування, включаючи співфінансування, через специфічні ризики. Все це вказує на критичну важливість публічних інвестицій та державних стимулів для розширення виробничого потенціалу оборонного сектору.
Програма EDIP оперуватиме бюджетом 1,5 млрд євро на 2025-2027 рр і має окремий компонент – Інструмент підтримки України (USI). Він спрямований на підтримку та модернізацію оборонно-промислової бази України, забезпечення важливих оборонних поставок для України. Передбачається також фінансування спільних проектів, розширення виробництв та включення українських компаній до європейської оборонної екосистеми.
Плановий бюджет Інструменту підтримки України – 300 млн євро до кінця 2027 р. Але держави-члени, різні органи та агентства ЄС, треті країни, міжнародні організації, ін. можуть робити додаткові внески. Інструмент підтримки України має заохочувати держави-члени ЄС до співпраці з Україною та суб’єктами ОПК України при сприянні закупівлям оборонної продукції в українського ОПК.
В цілому підсумки завершення російсько-української війни та перспективи розвитку української держави значною мірою будуть залежати від нашої спроможності адекватно відреагувати на нові виклики та скористатися можливостями економічної та військово-політичної співпраці з ЄС.
Тетяна Богдан – директор з наукової роботи «Growford Institute»