Post Image

У 2021 році темпи інфляції в України прискорилися вдвічі, порівняно з попереднім роком, і досягли 10%. Реагуючи на прискорене зростання споживчих цін, Правління Національного банку України (НБУ) з березня 2021 р. вже шість разів підвищувало облікову ставку і в січні 2022 р. її було встановлено на рівні 10%. За прогнозованих темпів інфляції 7,7% на 2022 рік це означає, що реальна облікова ставка вже зараз є позитивною і знаходиться на рівні +2,3% річних. 

Показово, що за результатами дослідження самого НБУ у листопаді 2021 р. серед 23 країн з ринками, що формуються, позитивні ключові ставки центральних банків мали місце лише в 4 країнах – Гані (+3,5%), Казахстані (+1,05%), Єгипті (+3,15%), Кенії (+1,2%). А наприклад, у США реальна ключова ставка була мінусовою і становила близько -6,2% річних, у єврозоні – -4,9% річних, у Великобританії – -4,1% річних. 

З теорії відомо, що підвищення облікової ставки і здорожчання ресурсів фінансового ринку в змозі загальмувати інфляцію за наявності надмірного споживчого попиту – «перегріву» економіки. Однак, українську економіку важко назвати перегрітою, оскільки вже тривалий час вона балансує на дні своїх можливостей, потерпає від пандемії та геополітичної напруги між Росією і Заходом. Найбідніша країна Європи – Україна, навряд чи, потерпає від надмірного споживчого попиту, адже темпи зростання реального ВВП в Україні в 2021 р. становили близько 3% при середньосвітовому показнику 5,9%, норма нагромадження капіталу в Україні ледь наближається до 10%, а українське населення 2/3 власних доходів витрачає на купівлю продуктів харчування та оплату житлово-комунальних послуг.

Основні причини поточної інфляції в Україні, за визнанням більшості фахівців, пов’язані з карколомним підвищенням цін на енергоносії та зростанням виробничих витрат бізнесу, зростанням світових цін на продовольчі товари, підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги для населення. В таких умовах, не зважаючи на ці очевидні причини інфляції та відсутність надмірного споживчого попиту, Правління НБУ продовжує «гасити» інфляцію в Україні монетарними методами. 

Ось якими твердженнями рясніє останній інфляційний звіт НБУ: «поступовому зниженню інфляції сприятиме посилення монетарної політики НБУ», «реалізація значної кількості проінфляційних ризиків вимагає посилення монетарної політики НБУ для … забезпечення стійкого зниження інфляції до цілі 5%», «очікується подальше жорсткішання монетарної політики». При цьому, за оцінками самого НБУ, розрив ВВП в Україні був негативним у 2020-2021 роках і залишатиметься таким на прогнозному горизонті до 2024 року.

Фахівці «Growford Institute” неодноразово застерігали від жорсткої реакції відсоткової політики НБУ на прискорення темпів інфляції, оскільки така політика не має значущого впливу на інфляцію, але гальмує відновлення економіки, збільшує частку безробітних та підвищує ризики для боргової стійкості. 

У цьому контексті хотілося б відзначити і одну з останніх публікацій на шпальтах «Financial times” Філіпа Хільдербранда – колишнього Голови Центрального банку Швейцарії (посилання внизу). У статті «The old inflation playbook no longer applies» автор обґрунтовує, що пост-пандемічний сплеск інфляції в світі не викликаний надмірним попитом, а обумовлюється «вузькими місцями» пропозиції (саме це засвідчило останнє дослідження «BlackRock Investment Institute”). 

Ф. Хільдербранд пише про те, що структурні зміни, згенеровані пандемією COVID-19, перенесли нас в еру жорстких обмежень пропозиції, хоча більшість економік і функціонують нижче лімітів їх потенційного випуску та зайнятості. Такий стан справ має змінити традиційні макроекономічні установки та підходи до проведення монетарної політики. Адже, якщо інфляція спричиняється високим попитом, то розсудлива монетарна політика в принципі в змозі стабілізувати інфляцію та темпи економічного зростання. Однак, це стає неможливим, якщо інфляція постає результатом обмежень на стороні пропозиції. В такому випадку центральні банки мають або прийняти вищу інфляцію (змиритися з нею), або зруйнувати попит для всієї економіки при полегшенні обмежень пропозиції в окремих сегментах. 

Цілком закономірно, що центральні банки розвинутих країн обирають життя з інфляцією, а не придушення економічної активності в країні. При цьому вони визнають важливість зусиль щодо утримання на фіксованому рівні довгострокових інфляційних очікувань.

У заключній частині даної статті Ф. Хільдербранд показує доцільність поступового згортання монетарних стимулів і переходу до нейтральної монетарної політики. Відновлення економічної активності після пандемії вже не вимагатиме таких потужних стимулів, як у 2020-2021 роках. Але чого не повинні робити центральні банки в поточних умовах – свідомо застосовувати обмежувальні інструменти монетарної політики, які руйнують економічну діяльність.

На думку директора з наукової роботи «Growford Institute» Тетяни Богдан для української економіки, яка зазнає впливу множинних шоків пандемії, зростання виробничих витрат, панічних настроїв на фінансових ринках, внаслідок геополітичної напруги, та ін. зазначені висновки та рекомендації є вкрай важливими.