Post Image

Коли заходи монетарної політики вичерпують свій потенціал для стабілізації економіки під час криз, повернення її на траєкторію сталого економічного зростання, нормальні уряди країн використовують неконвенційні, тобто не зовсім стандартні підходи, в сфері фіскальної політики. 

Як правило, така політика полягає у зміні в різний спосіб елементів податків на споживання (ПДВ та акциз), в основному ставки податку, з метою відновлення купівельної спроможності населення і сукупного попиту, що, як відомо, виступають одними з ключових драйверів економічного зростання в будь-якій країні світу.

Одночасно це дозволяє надати безпосередню й пряму підтримку населенню в часи “чорних лебедів”, що не можуть від нас ніяк відлетіти.

Давайте те ж поглянемо на міжнародний досвід застосування заходів неконвенційної фіскальної політики у зворотному хронологічному порядку.

Відразу слід звернути увагу на те, що застосовують їх не найбідніші країні Європи, а нам з вами до їхнього пересічного рівня життя дуже далеко.

З початку поточного року уряд Польщі зменшив ставку ПДВ на продукти харчування з 23% до 0% (!), на газ з 23% до 8%, на електричну енергію з 23% до 5%.

При цьому підставою для такого кроку є те, що уряд країни намагається боротися з інфляцією і дбає про найменш незахищені верстви населення.

У зв’язку з цим не зайвим буде нагадати, що інфляція у минулому році у Польщі сягнула 8%, а середній показник доходу на душу населення (тут і далі порівняння цього показника за даними ресурсу WID.world) у два з половиною рази вищий за паритетом купівельної спроможності ніж в Україні.

До того, у Німеччині, де показник доходу на людину вищий від українського майже у 4 рази, у другій половині 2020 року було тимчасово зменшено основну ставку ПДВ з 19% до 16%, а зменшену – з 7% до 5%.

Ірландія має дохід на душу населення вп`ятеро більший за український. Там основна ставка ПДВ була зменшена з 23% до 21% починаючи з 1 вересня 2020 року до 28 лютого 2021.

У Австрії, де дохід на душу населення вищий за український більш як вчетверо, з 1 липня 2020 до 31 грудня 2021 було знижено зменшену ставку податків, тобто на товари широкого вжитку, з 13% до 5%.

Ці приклади є показовими як реакція нормальних урядів на останню кризу зумовлену пандемією COVID-19.

Існують інші приклади таких заходів в Європі та світі на Велику рецесію 2007 року, економічні кризи локального й глобального масштабів минулого сторіччя.

На додаток до цих фактів слід також зазначити, що абсолютна більшість країн ЄС, куди ми рухаємось і намагаємось використовувати їхній досвід, широко, на відміну від України, застосовуються зменшені ставки ПДВ для товарів і послуг повсякденного вжитку безвідносно до криз й потрясінь.

Нагадаю, що зменшена ставка ПДВ в Україні застосовується лише до невеличкого кола товарів медичного призначення, які оподатковуються за ставкою 7%, а також ставка на рівні 14% для окремої категорії продукції тваринництва, що змогло в свій час під виглядом боротьби зі скрутками пролобіювати для себе аграрне лобі.

Станом на 2021 рік у деяких країнах ЄС застосовуються також зменшені ставки ПДВ на енергетичні продукти (газ, електроенергія, вугілля тощо): в Ірландії (13,5%), Греції (6%), Франції (5,5%), Італії (10%), Люксембурзі (8%).

Прошу зауважити, що це не самі бідні та енерговитратні економіки ЄС. У Європі вітчизняна економіка найбільш енерговитратна. Це лише вітчизняна традиція оподатковувати витрати, а потім за рахунок цього рапортувати про виконання планів. Все ж таки конвенційний підхід орієнтуватись на доходи й прибутки, які рухаються в унісон загальноекономічній динаміці.

Власне за це ми податки й “любимо”, адже вони ж, врешті-решт, є економічними стабілізаторами, а не “лещатами для вичавлення” усіх запасів і грошей з підприємців та громадян.

Як-то кажуть, за плодами їх впізнаєте їх. Власне що ми наочно бачимо в Україні.

Поки статистики підраховують цифри та підводять підсумки минулого року, очевидно, що економічне зростання в Україні у 2021 році за оцінками міжнародних та вітчизняних експертів буде одним з найменших в реальному вираженні серед країн східноєвропейського регіону.

Останні переглянуті у сторону зменшення цифри говорять нам про те, ще приріст реального ВВП буде становити на рівні або менше 3%.

Це притому, що в Україні був рекордний врожай зернових, а ціни на сировину вітчизняного експорту сягали історичних максимумів.

В абсолютних цифрах у поточних цінах ВВП минулого року стане більшим ВВП 2020 року лише на 700-800 млрд грн, з яких близько 111 млрд грн приросту належить одній людині.

Раніше агенство Блумберг повідомляло, що пан Ахметов за підсумками минулого року став на $4,14 млрд багатшим, а його статки сягнули $11,7 млрд.

Усі славнозвісні закони (1210, 5600 та інші) спрямовані на боротьбу з олігархами вихолощені та не вартують паперу, на якому вони написані. Тут також можна передати привіт також контролерам за контрольованими операціями!

Політика уряду та законотворців спрямована на те, щоб вижати “останні соки з лимону”, вигнати молодь та найбільш підприємливих за кордон, загнати рештки економіки в тінь.

Так, за минулий рік збори від ПДВ очевидно сягнуть рекордного для України рівня в розмірі 536 млрд грн. Але слід звернути увагу, що як й раніше, лише 1/4 частка цих доходів за рахунок ПДВ внутрішнього, все решта – це податок нарахований на імпортні товари й послуги.

То чим тут пишатись і якою ціною досягаються подібні рекорди? Ціною того, що фактично все що створюється в цій країни йде на споживання?

А на інвестиції й розвиток, поза межами Великого будівництва, тобто за рахунок податків, в економіці немає грошей.

Нагадаю, що перша й достатня ознака того, що ми відтворюємо, за Поппером, суспільства закритого порядку, а економіка деградує полягає у тому, що для суб’єктів господарювання вигідніше щось привезти з-за кордону ніж виробити в Україні.

Іншими словами, коли трансакційні витрати на імпорт разом з податками й вартістю імпортних товарів є меншими за ціну виробництва аналогічного товару в Україні.

Для такої економіки ПДВ залишається найшкідливішим податком і залишати його модель в її нинішньому вигляді – це злочин як проти економіки, так й людей.

Усі заходи з наведення ладу в сфері його адміністрування нічого крім суму не визивають, адже такі несистемні, кадрові рішення зможуть зупинити сумнозвісні скрутки лише на деякий час.

Повернення до практики розпилу бюджетних коштів відбудеться неодмінно як зійде нанівець “оця буря в стакані води”, що її було влаштовано в податковій наприкінці минулого року.

Підсумовуючи, слід зазначити наступне. На тлі тих зовнішніх, геополітичних викликів, з якими, на превеликий жаль, нашій країні доводиться мати справу в цей складний час, маємо, і тут ми самі є “творцями” такого положення, великі проблеми з економікою, серйозні структурні диспропорції у податковій системи, а уряд не в змозі реалізовувати адекватні заходи державного впливу й регулювання, спрямовані на вирішення цих проблем та суперечностей.

Так довго продовжуватись не може, а тому нас чекає складний та цікавий рік. Залишається лише сподіватись на те, що ми нарешті навчимось реагувати на виклики, що стоять перед країною, ґрунтуючись на логіці здорового глузду, а не в “пожежному порядку” вирішувати невідкладні проблеми, що стало частинкою нашого життя – конвенційної, тобто звичної, української реальності! 

Професор, доктор економічних наук Костянтин Швабій для БізнесЦензор.