Post Image

Економіка може не витримати завзятої боротьби Нацбанку з інфляцією шляхом постійного підвищення облікової ставки.

У січні 2022 року річні темпи споживчої інфляції стабілізувались на рівні 10%, після зниження на 1 відсотковий пункт протягом IV кварталу 2021 року.

Темпи базової інфляції у січні сповільнились з 7,9% до 7,6%, що відповідає рівню першої половини 2019 року.

Тобто, попри цілком обґрунтоване відчуття стрімкого зростання цін на деякі товари, вищезазначені цифри свідчать, що наразі темпи інфляції є відносно помірними і контрольованими.

Динаміка та абсолютний рівень інфляційних очікувань також не дають підстав говорити про вихід ситуації за межі контрольованості.

Згідно з даними НБУ, інфляційні очікування за підсумками 2021 року, зросли лише на 0,1-1,1 відсоткового пункту (залежно від категорії респондентів) і знаходяться в діапазоні від 6,3% (фінансові аналітики) до 10,6% (домогосподарства).

Ситуація з інфляцією в Україні сприйматиметься ще “буденніше”, якщо врахувати, що в США у січні 2022 року темпи інфляції прискорились до 7,5% – найвищого рівня за останні сорок років.

Проте, ФРС дотепер лише зменшувала обсяги купівлі активів (починаючи з листопада), натомість підвищувати ставку з діапазону 0-0,25% – тільки “пообіцяла”.

Така обережність невипадкова: свого часу Джозеф Стігліц констатував, що більшість рецесій у США з 1945 року були зумовлені тим, що ФРС занадто сильно “натискала на гальма”.

Вочевидь, у ФРС не забувають про те, що інфляція є не самоціллю, а лише засобом забезпечення стабільного зростання економіки і зниження безробіття.

Так само помірковано діють й інші центральні банки на захід від України. Попри те, що інфляція оновлює багаторічні максимуми практично всюди. Ставка ЄЦБ залишається на нульовому рівні і невідомо, коли буде підвищена.

Ставки центральних банків європейських країн з власною валютою, хоч і зросли, проте залишаються у кілька разів нижчими, ніж рівень інфляції.

Чого не скажеш про Національний банк України, який, попри стабілізацію інфляційної динаміки, у січні 2022 року підвищив облікову ставку з 9% до 10% і повідомив про плани подальшого посилення жорсткості монетарних умов в найближчі місяці.

Підсумки дискусії членів Комітету з монетарної політики Національного банку щодо рівня облікової ставки 19 січня 2022 року – приклад того, якою не повинна бути комунікаційна політика установи, функцією якої є забезпечення стабільності грошової одиниці.

Бо неможливо узгодити між собою поняття стабільності гривні і присутність в одному прес-релізі безмежної кількості меседжів про “посилення фундаментального інфляційного тиску”, “геополітичні ризики”, “нагнітання інформаційного середовища” тощо.

Якщо згадане “інформаційне нагнітання” має об’єктивні підстави у вигляді орди на кордонах і може бути стратегічно виправданим, то “нагнітання” панічних настроїв з боку НБУ раціонально пояснити досить складно.

Як спільна позиція всіх членів Комітету з монетарної політики (КМП) нав’язується теза, що “затримка належної монетарної реакції посилить ризик тривалішого відхилення інфляції від цілі та більшого підвищення ставки в майбутньому”.

У контексті ймовірного підвищення тарифів найбільш “войовничий” член КМП напрогнозував розкручування інфляційної спіралі “зарплати-ціни”, що, на його анонімну думку, потребуватиме рішучих дій НБУ. Але в цьому випадку доведеться посилювати монетарну політику ще вагоміше.

Крім того, він вважає, що “активна фаза гібридної війни Росії проти України поновилася та триватиме надалі”.

У цьому є щось від шантажу, але чого не зробиш заради обґрунтування власної правоти! Складається враження, що деякі анонімні члени КМП (до речі, чому вони анонімні?) не розуміють, що виконують функції держави, а не ведуть дискусію за чашкою кави.

Усі бажаючі можуть поцікавитись, скільки держава витрачає на утримання таких натхненних “технократів”.

На чому дійсно варто було б концентрувати увагу, так це на тому, що інфляційний сплеск в Україні був зумовлений передусім стрімким зростанням світових цін на продовольство та енергоносії, тобто інфляція була, фактично, імпортована.

Але, зробивши це, Нацбанк мав би визнати (ні багато ні мало) хибність власного вибору монетарного режиму.

Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц ще у 2008 році опублікував резонансну статтю “The failure of inflation targeting“, в якій жорстко розкритикував режим інфляційного таргетування, зокрема метод боротьби з інфляцією шляхом підвищення ставки центрального банку, незалежно від джерела цієї інфляції.

Особливо шкідливим, на думку автора, такий підхід є для країн, що розвиваються, інфляція в яких, здебільшого, імпортується: “поки країни, що розвиваються, залишаються інтегрованими в глобальну економіку (і не вживають заходів для стримування впливу світових цін на внутрішні ціни) внутрішні ціни на рис та інші зернові неминуче зростуть, коли це станеться на міжнародному рівні“.

Автор доходить невтішного висновку, що інфляційне таргетування дорого обійдеться тим країнам, які підтримують цей режим, оскільки імпортну інфляцію можна знизити лише ціною різкого економічного спаду та високого безробіття.

Слід акцентувати увагу на тому, що вищевказана стаття, фактично, стала відповіддю на стрімке зростання світових цін на продовольство та енергоносії, яке відбулося у той час.

Сьогоднішня ситуація є ще складнішою, оскільки (крім аналогічного зростання цін на товарних ринках) темпи споживчої інфляції в розвинених економіках є значно вищими, ніж були у 2008 році.

Це значно посилює ефект імпорту інфляції та робить режим таргетування інфляції (у чистому вигляді) для малих відкритих економік, включно з українською, неприйнятним.

На превеликий жаль, члени КМП сповідують фанатичну віру у власний інфляційний таргет (5% +/- 1 в. п.) та можливість його досягнення за допомогою високих ставок.

Результатом жорсткої монетарної політики НБУ з високою ймовірністю буде стагнація економіки та багатомільярдні втрати державних коштів на користь фінансових посередників. І не факт, що інфляцію вдасться стабілізувати в межах цільового діапазону НБУ.

Парадокс ситуації в тому, що за все це ніхто в Нацбанку не понесе відповідальності. Тому анонімні члени КМП не дуже підбирають слова, роблячи цілу країну заручницею власної інтерпретації алгоритмів сумнівного монетарного режиму інфляційного таргетування.

Вищезгадані підсумки дискусії членів КМП “підсвітили” ще один важливий момент – безпорадність самого цього “комітету”.

Йдеться про безуспішне намагання надати ознак колегіальності органу з 10 людей, 9 з яких підпорядковані десятій (Голові НБУ), а 4 людини (директори департаментів) – ще й іншим членам “комітету” (заступникам Голови НБУ).

Жодні коментарі “для збереження обличчя” не приховають абсурдності ситуації, коли семеро членів КМП пропонують підвищити ставку до 11%, один (це той “войовничий”) – до 12%, а в підсумку Правління НБУ (яке складається з шести членів КМП) на наступний день підвищує ставку до 10%.

Тобто, перемагає точка зору лише двох з десяти членів КМП.

У недавньому інтерв’ю один із заступників Голови НБУ зазначив, що у багатьох країнах саме КМП встановлює ключову ставку, голосує за неї, але у нашому випадку на Комітеті відбувається лише обговорення.

Заступник Голови НБУ має рацію, у більшості країн рішення щодо ставки центрального банку, яке впливає на долю мільйонів людей, ухвалюється колегіальним органом, який може називатися й комітетом.

У нас такий колегіальний орган також є і називається він… Рада Національного банку України. Але це тема для зовсім іншої розмови…

А поки що Правлінню НБУ, замість множення сутностей, варто було б перейнятися тими процесами, на які воно має безпосередній вплив. Наприклад, на кон’юнктуру валютного ринку.

Завідувача відділу грошових ринків Growford Institute Михайло Джус для Бізнес.Цензор.