Добігає кінця 2021 рік, який для багатьох країн став роком відновлення після коронакризи. Але не для нас: за підсумками року український ВВП, попри анонсований “рекордний” обсяг в доларовому еквіваленті, у реальному вимірі не досягне допандемічного рівня.
Економіка перебуває у стані стагнації: темпи приросту ВВП у ІІІ кварталі 2021 року (2,7%) відчутно поступалися темпам падіння в ІІІ кварталі 2020 року (3,5%).
У таких базових видах економічної діяльності як переробна промисловість, торгівля, державне управління й оборона, обов’язкове соціальне страхування падіння навіть поглибилось.
Проте, усе це жодним чином не стосується фінансового сектору. У нещодавно оприлюдненому Звіті про фінансову стабільність НБУ без зайвої скромності повідомляє, що “фінансовий сектор перебуває у відмінному стані, є стійким та прибутковим”.
Чистий прибуток банків за 11 місяців становив рекордних 65,7 млрд грн, що у півтора рази перевищує відповідний показник попереднього року (43,4 млрд грн).
Серед факторів, що гальмують розвиток економіки, в НБУ називають ескалацію конфлікту з Росією, різке зростання цін на енергоносії, поширення нових штамів коронавірусу.
Крім того, акцентується увага на згортанні монетарних стимулів розвиненими країнами та зростанні безризикової дохідності, що ускладнює для України доступ до ресурсів на світових фінансових ринках.
Водночас, Нацбанк майже нічого не говорить про вплив на економічну активність з боку власної монетарної політики. Нагадаємо, від початку березня 2021 року триває черговий цикл посилення жорсткості монетарної політики: облікову ставку підвищено з 6% до 9% (ставку рефінансування – до 10%), антикризові монетарні заходи (довгострокове рефінансування і процентні свопи) скасовано з початку IV кварталу.
Ба більше, з підсумків дискусії членів Комітету з монетарної політики (від 8 грудня 2021 року) дізнаємось, що “більшість членів КМП висловилися за подальше підвищення облікової ставки на найближчих засіданнях Правління НБУ з питань монетарної політики”.
Тобто, Національний банк, під формальним приводом боротьби з інфляцією, остаточно повернувся до своєї комфортної матриці інфляційного таргетування, ключовими ознаками якої є підтримання високих процентних ставок і обмеження грошової пропозиції.
І нікого не турбує, що вплинути на динаміку світових цін на продовольство й енергоносії (фактично, основні чинники поточного інфляційного сплеску) висока облікова ставка може лише в уяві членів КМП.
Натомість, збільшити процентні доходи банків і обмежити попит – цілком може. Цим частково й обумовлені принципово різні результати розвитку фінансового і реального секторів економіки, які ми мали змогу спостерігати упродовж кількох попередніх років: не все те, що добре для банків, добре для інших сфер економіки.
Автори згаданого Звіту про фінансову стабільність слушно зауважують, що для пришвидшення зростання економіки потрібні інвестиції.
Проте, згідно з даними Держстату, у січні-вересні 2021 року обсяг капітальних інвестицій порівняно з січнем-вереснем 2020 року зріс лише на 9,7%, тоді як торік падіння становило 35,4%. Іншими словами, інвестиції знаходяться в глибокому “мінусі” порівняно з допандемічним рівнем.
“Приплив” прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну – близько $6 млрд за січень-жовтень 2021 року – практично повністю забезпечений реінвестуванням доходів іноземних інвесторів (нерозподілений прибуток).
Обсяг нових ПІІ за 10 місяців становив лише $819 млн, що менше відповідних показників 2015-2019 років. Ще меншим приплив нових ПІІ був лише у січні-жовтні 2020 року ($660 млн).
Слід констатувати очевидний факт, що з інвестиційною активністю в Україні великі проблеми. А в найближчому майбутньому завдання мобілізації (залучення) інвестиційного ресурсу тільки ускладниться.
Йдеться про так званий “зелений” перехід та імплементацію стандартів сталого фінансування, що, фактично, поділить інвестиції на “хороші”, тобто “зелені”, і “погані”, тобто такі, що не відповідають критеріям сталої економічної діяльності.
У 2015 році була підписана Паризька угода до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яка стала “наступницею” Кіотського протоколу і з 1 січня 2021 року регламентує зобов’язання країн щодо скорочення або обмеження викидів парникових газів.
Паризька угода надає право кожній країні самостійно визначити свій внесок щодо скорочення викидів парникових газів з урахуванням особливостей власної економіки.
Шість років тому Україна взяла на себе зобов’язання не перевищити у 2030 році 60% від рівня викидів 1990 року, а вже у 2018 році розпочався процес підготовки другого національно визначеного внеску (НВВ2).
Коронакриза, фактично, надала додаткового поштовху процесу “зеленого” переходу.
Ще у березні 2020 року Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш зробив, на перший погляд, дивну заяву стосовно того, що вихід з кризи, спричиненої коронавірусом, повинен призвести до побудови більш рівноправних, інклюзивних та стійких економік і суспільств, які будуть стійкішими перед лицем пандемій, змін клімату та багатьох інших глобальних викликів.
Вочевидь, на високому міжнародному рівні було вирішено скористатися форс-мажором для вирішення складних завдань, які зустрічали опір за “нормальних” обставин.
Влітку 2020 року Україна підтримала Європейський Зелений Курс (The European Green Deal), метою якого є досягнення кліматичної нейтральності континенту до 2050 року.
У березні 2021 року уряд затвердив Національну економічну стратегію на період до 2030 року, яка передбачає досягнення кліматичної нейтральності не пізніше 2060 року.
30 липня 2021 року КМУ схвалив оновлений національно визначений внесок України до Паризької угоди (НВВ2), який передбачає не перевищення у 2030 році викидів парникових газів на рівні 35% від обсягу 1990 року (тобто, скорочення на 65%). Для досягнення цілі НВВ2 до 2030 року необхідно залучити близько 102 млрд євро капітальних інвестицій або близько 10 млрд євро щороку (обсяги потребують перерахунку через зміну амбіцій щодо рівня викидів).
Водночас, за даними Міжнародної фінансової корпорації (IFC), в країнах, що розвиваються, існують можливості для кліматичних інвестицій на суму близько $23 трлн до 2030 року. З них на Україну припадає $73 млрд.
Беручи до уваги колосальні масштаби необхідних інвестицій, а також ризик того, що кліматичні й екологічні фактори можуть стати причиною наступної глобальної фінансової кризи (за оцінками Банку міжнародних розрахунків), не доводиться дивуватися, що в авангарді “зеленого” переходу можуть опинитися… центральні банки.
ЄЦБ вже включив кліматичні аспекти в оновлену стратегію монетарної політики та розробив план дій щодо їх врахування у сферах розкриття інформації, оцінки ризиків, застави та купівлі активів корпоративного сектору.
Слід визнати, що Національний банк України також не залишився осторонь цього глобального процесу. У тексті Основних засад грошово-кредитної політики на 2022 рік вперше з’явився розділ, присвячений кліматичним змінам та політиці сталого фінансування.
Проте, впадає в око один нюанс: враховувати кліматичні аспекти Рада НБУ пропонує лише під час прогнозування, моделювання та реалізації макропруденційної політики, обходячи стороною власне монетарну політику.
Наприкінці листопада НБУ презентував власну Політику щодо розвитку сталого фінансування на період до 2025 року – досить пізнавальний та інформативний документ, розроблений у співпраці з IFC.
Мета документу зводиться, фактично, до імплементації екологічних, соціальних та управлінських (ESG) критеріїв у діяльність фінансових установ.
Зокрема, Дорожня карта з розвитку сталого фінансування передбачає, що з IV кварталу 2023 року для банків будуть встановлені критерії оцінки та відбору проєктів для фінансування з урахуванням їх ролі в сталому розвитку (для небанківських фінансових установ – з IV кварталу 2024 року).
Іншими словами, вже за кілька років доступ до ресурсів отримуватимуть ті позичальники, проєкти яких відповідатимуть екологічним цілям і принципам сталої економічної діяльності.
Це “боляче”, але загалом логічно, якщо взяти до уваги наміри ЄС запровадити механізм прикордонного вуглецевого коригування (СВАМ), що передбачає додаткове оподаткування імпорту товарів в ЄС через менш жорсткі вимоги щодо викидів у країнах-експортерах.
Очікується, що з 2023 року CBAM стосуватиметься імпорту сталі, алюмінію, цементу й електроенергії, а з 2026 року – всієї номенклатури товарів.
Проте, складається прикре враження, що наразі НБУ бачить свою участь в розвитку сталого фінансування лише в контексті розроблення і запровадження нових вимог до банків та НФУ, які в кінцевому підсумку відіб’ються на реальному секторі економіки.
У цьому місці мимоволі виникає асоціація із сумнозвісною постановою НБУ №351, яка через жорсткі вимоги до оцінки банками розміру кредитного ризику заблокувала доступ до фінансових ресурсів для великої кількості потенційних позичальників.
Хоча нічого не заважає Нацбанку зайняти проактивну позицію і (крім імплементації ESG-критеріїв) розробити й запровадити інструменти стимулювання кредитування “зелених” інвестицій.
Як варіант, можна було б відновити довгострокове рефінансування банків за зниженими ставками на потреби кредитування позичальників, які відповідають критеріям сталої економічної діяльності.
І лише від доброї волі керівництва НБУ залежить, чи візьме регулятор на себе частину відповідальності за пом’якшення “зеленого” переходу, стимулюючи кліматичні інвестиції, чи обмежиться застосуванням чергового “батога” для економіки. Часу на роздуми залишається не надто багато.
Завідувач відділу грошових ринків Growford Institute Михайло Джус для Бізнес.Цензора.