Що змусило Голову НБУ взятись за перо.
30 травня Голова НБУ опублікував велику “програмну” колонку під гучною назвою “Фінансово-економічна політика за воєнного часу. Необхідність переходу до нового етапу з фокусом на відновлення економіки“.
Збереження поточного “ручного” формату управління фінансовою системою, на думку пана Шевченка, загрожує посиленням дисбалансів в економіці та зростанням ризиків виникнення девальваційно-інфляційної спіралі. В існуючій моделі власники великих активів отримуватимуть зиск за рахунок “пересічного українця”, який через невдоволення ситуацією обере еміграцію як альтернативу.
Голова Нацбанку вважає, що запобігти такому негативному розвитку подій може “повернення до ринкових засад управління фінансово-економічною системою, важливими елементами чого є прийнятний дефіцит бюджету з ринковими джерелами фінансування”.
Якщо абстрагуватися від деталізації проблем, цитування класиків і апокаліптичних передбачень, нескладно побачити, що Голова НБУ намагається донести до суспільства одну просту думку: у всіх поточних і майбутніх проблемах винен Мінфін і саме йому слід їх вирішувати.
Надихнувшись алегоричними образами з колонки (про котів і картоплю), головний її меседж можна описати відомою українською приказкою про невістку як причину усіх негараздів.
Теза про необхідність повернення оподаткування імпорту не є принциповою (в контексті публікації Голови НБУ), оскільки у цьому питанні Мінфін стоїть на подібній позиції.
Головна мета колонки – вкотре дорікнути Мінфіну за низькі ставки за ОВДП.
Пан Шевченко пише: “збереження Міністерством фінансів низької дохідності гривневих державних облігацій, яка не покриває інфляції, стимулює споживання (тобто посилює інфляційний тиск) і перетікання заощаджень у валюту (посилює девальваційний тиск)”.
Не більше і не менше. На думку Голови НБУ, інфляційний тиск посилює не війна, розриви логістичних ланцюжків, дефіцит палива тощо, а низька дохідність державних облігацій.
Хоча в коментарі НБУ щодо рівня інфляції в квітні чорним по білому написано, що основними чинниками прискорення інфляції залишалися порушення ланцюгів постачання, збільшення витрат бізнесу та фізичне знищення активів підприємств через повномасштабний напад рф, нерівномірний попит і пропозиція товарів за регіонами. Жодного слова про низьку дохідність ОВДП.
На думку автора колонки, для вирішення проблеми №1 (доларизація та вивід заощаджень із фінансової системи) “насамперед необхідне підвищення Міністерством фінансів ставки дохідності за гривневими ОВДП. (…) Важливим орієнтиром для необхідної дохідності мають слугувати поточні (16,4% у квітні та близько 17%, за оцінкою НБУ, у травні) і прогнозовані (20%+ до кінця цього року) темпи зростання споживчих цін”.
Голова НБУ вважає, що це опосередковано сприятиме зростанню відсоткових ставок за депозитами.
Та невже! А чому ж ставки за строковими депозитами фізичних осіб є нижчими, ніж дохідність ОВДП ще з кінця 2020 року?
Це дійсно аномалія, яка свідчить про серйозні вади трансмісійного механізму монетарної політики і вимагає ґрунтовних пояснень з боку НБУ.
Заклики НБУ щодо активізації “ринкових” джерел фінансування дефіциту бюджету шляхом двократного підвищення ставок за ОВДП є неприйнятними з кількох причин.
По-перше, запозичення на ринкових умовах під час гострої фази війни є апріорі неможливим. Навіть ті омріяні 20%+ за ОВДП (які вже більше місяця “вимагає” НБУ) навряд чи покривають всю сукупність ризиків, які несе у собі війна з таким утворенням як РФ.
По-друге, жоден з тих “пересічних українців”, про яких так дбає Голова НБУ, не зацікавлений у двократному збільшенні витрат на обслуговування державного боргу. Причина банальна – “пересічний українець” не має заощаджень в ОВДП.
По-третє, саме НБУ, а не Мінфін, здатен найбільш дієво простимулювати банки до вкладення коштів у державні облігації. Рецепт простий – знизити ставку за депозитними сертифікатами. І це лише ринковий важіль, що є в арсеналі Нацбанку.
А ні для кого не секрет, що НБУ (якщо хоче) може застосовувати до банків інші, менш ринкові, методи заохочення…
Вкладення у депозитні сертифікати (надлишкова ліквідність банків) за час війни збільшились майже вдвічі і сягають 190 млрд грн. Це і є той гривневий ресурс, на який може розраховувати Мінфін, розміщуючи ОВДП.
Аби запобігти будь-яким маніпуляціям, слід наголосити, що в умовах фіксованого обмінного курсу Національний банк не має жодних аргументів для збереження прив’язки ставок за депозитними сертифікатами до облікової ставки.
На початку травня заступник Голови НБУ Сергій Ніколайчук сказав в інтерв’ю таке (оприлюднено 26 травня):
“З першого дня війни ми розуміли, що не можемо продовжувати проводити нашу монетарну політику на основі ринкових механізмів та режиму інфляційного таргетування, коли ключовим інструментом є облікова ставка. Під час війни багато ланок монетарної трансмісії просто не працюють. У нас залишався один інструмент аби задовільнити очікування населення та бізнесу – зафіксувати обмінний курс”.
Золоті слова!
Проте, зафіксувавши курс, потрібно його підтримувати. Як то кажуть, взявся за гуж, не кажи, що не дуж. Саме від цього (а не від дохідності ОВДП) залежить виникне девальваційно-інфляційна спіраль, чи ні.
Але зі спроможністю підтримувати курс на задекларованому рівні в НБУ не все так добре, як би нам всім хотілося.
Не встиг Голова НБУ пофантазувати (з невідомих причин) про повернення до плаваючого курсу (15 травня), як курс чорного ринку за лічені дні “просів” на 9% до 37,54 грн за долар (19 травня).
20 травня пану Шевченку довелося давати роз’яснення, що повернення до плаваючого курсу можливе за умови виконання низки передумов (зокрема стабілізація експортних надходжень), але час було втрачено. Як і 9% добробуту “пересічних українців”.
Скасування Нацбанком з 21 травня обмежень на встановлення курсу на готівковому ринку на тлі збереження обмежень на безготівковому сегменті ринку викликало шквал критики з боку експортерів (зокрема ІТ-сектору). І ще не зрозуміло, як це все закінчиться.
Тобто, Національному банку, здається, є чим перейматись, окрім як повчати Мінфін у питанні встановлення дохідності державних облігацій.
Однак, можливо, усі ці статті/інтерв’ю/колонки є елементами інформаційно-психологічної операції, покликаної відвернути увагу від власних провалів?
Бо іншого пояснення такій провокаційній інформаційній активності НБУ знайти складно. Якщо в одного органу влади є якісь різночитання з іншим органом влади, можна звернутися до якогось арбітра (наприклад Президента) і знайти компромісне рішення. Навіщо в стані війни усе це виносити в публічну площину?
Хоча не виключено, що для керівництва НБУ війна відійшла на другий план. Адже не дарма Голова НБУ відверто пише, що “економічна логіка починає заміщувати психологічний шок початку війни і переважання благодійних мотивів. Бізнес намагається максимізувати прибуток, а громадяни — збільшити доходи та захистити заощадження”.Цікаво, чи є серед цих громадян “пересічні українці”? Чи лише акціонери банків?
Віталій Ломакович засновник GROWFORD Institute, радник Міністра фінансів України