Post Image

Дії української влади щодо прийняття завищених й не завжди виправданих зобов’язань перед МВФ породжують масу запитань щодо рівня професіоналізму цієї влади

Тиждень тому, 22 листопада 2021 року, Рада директорів МВФ погодила звіт про результати першого перегляду програми стенд-бай з Україною і затвердила Меморандум про економічну та фінансову політику України, що підтримується програмою МВФ. 

За деякий час подробиці Меморандуму стали відомі ЗМІ. І до них було чимало питань. Своїми думками щодо цієї угоди з порталом “Коментарі” поділилася директор з наукової роботи Growford Institute Тетяна Богдан. Для України, відкинутої на узбіччя світової цивілізації, не передбачається шансів на покращення і виходу на магістральний шлях розвитку Офіційно цілями програми проголошено: а) повернення фіскальної політики в рамки, що забезпечують середньострокову боргову стійкість під час захисту соціально-вразливих верств населення;

б) охорона незалежності Національного банку та фокусування монетарної політики на зниженні темпів інфляції;

в) забезпечення “фінансового здоров’я” банків з метою відродження банківського кредитування приватного сектору;

г) боротьба з корупцією та прискорення судової реформи; д) звуження ролі держави і груп впливу в економіці для вдосконалення бізнес-клімату та залучення інвестицій.

Фактично ж програма МВФ більшою мірою орієнтується на стиснення сукупного попиту в економіці та подолання макроекономічних дисбалансів, що, в свою чергу, мали б забезпечити утримання стабільного макрофінансового середовища та зовнішньої стійкості економіки. При цьому фундаментальною вадою програми МВФ є ігнорування проблем реального сектору економіки, його низької конкурентоспроможності та структурної деградації, що об’єктивно не створює міцних підвалин для макрофінансової стабільності.

На мій погляд, недоречним є прирівнювання держави до олігархічних кіл в тексті Меморандуму, а також надання їм статусу суб’єктів, які погіршують бізнес-клімат у країні та підривають економічний потенціал. Програмою закладається зменшення частки держави у ВВП (а саме, видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків за боргом) на 3,4% ВВП у період 2022-2025 років. І це в той час, коли світова спільнота визнає необхідність активної державної політики для адекватного реагування на виклики постковідного світу — масштабного інвестування у галузі освіти та охорони здоров’я; покращення систем соціального захисту населення; сприяння переспрямуванню праці і капіталу на цілі діджиталізації та переходу до кліматично-нейтральної економіки. Тобто для України, відкинутої на узбіччя світової цивілізації, не передбачається шансів на покращення і виходу на магістральний шлях розвитку. 

Корисні інституційні реформи, закладені у програмі МВФ Але МВФ закладає й деякі корисні для України інституційні реформи, що зменшуватимуть вплив корумпованої еліти та підвищуватимуть ступінь соціальної справедливості:

– завершення аудиту витрачання коштів за бюджетною програмою боротьби із COVID-19 та оприлюднення результатів аудиту до кінця 2021 р.;

– покращення програм соціальної допомоги для створення добре таргетованої та раціональної соціальної системи, що надає дієву підтримку бідним та вразливим домогосподарствам;

– публікація Офісом Генерального прокурора піврічних звітів про результати кримінальних проваджень проти колишніх власників банків, їх керівників по кожному із банків, виведених з ринку, із включенням даних щодо кількості осіб, які потрапили під слідство, отримали вирок, і щодо сум стягнених збитків; – використання конфіскованих активів для валютних платежів або перерахування до валових міжнародних резервів НБУ;

– визначення кількісних критеріїв щодо граничного обсягу гарантованого державного боргу та обсягу накопиченої заборгованості ДП “Гарантованого покупця” перед виробниками відновлювальних джерел енергії.

До чого може призвести сліпе виконання вимог Меморандуму.

З іншого боку, логічні заперечення викликають зобов’язання української влади в частині повної лібералізації ринку газу та електроенергії для потреб домашніх господарств. Зокрема, українська влада зафіксувала зобов’язання не вводити лімітів цін на газ, що постачається домогосподарствам, а також визначати оптові ціни на газ за ринковим принципом. Відповідно до Меморандуму всі тарифи на опалення мають бути переглянуті для повного відображення всіх витрат (включаючи ринкові ціни на газ і капітальні видатки) до кінця жовтня 2021 р., а згодом і офіційно затверджені.

Проте багаторічні мантри про ринкові ціни на газ не враховують того очевидного факту, що ринкові ціни як такі не можуть існувати в економіці, де держава гарантує значну частину попиту на цей газ, вплачуючи багатомільярдні субсидії з бюджету. Виникає й таке логічне запитання: а чому “ринкові ціни” для України мать встановлюватися на рівні європейських хабів, а не цін у бідних країнах із значною часткою власного газовидобутку? Ці питання залишаються без відповіді, а сліпе виконання вимог Меморандуму в умовах збереження рекордних рівнів світових цін на енергоносії може спровокувати масові соціальні заворушення в країні та стати пусковим гачком для політичної дестабілізації.

Україні в черговий раз нав’язали більш жорсткі вимоги у частині фіскальної та монетарної політики.

Поточна програма МВФ, як і всі попередні програми, ґрунтується на застосуванні рестриктивної фіскальної та монетарної політики. В макроекономічному контексті такий набір не тільки зменшує обсяги внутрішньої абсорбції в економіці, покращуючи таким чином зовнішню позицію України, а й гальмує імпульси з боку попиту для відродження внутрішнього виробництва.

Так, програмою закладається зменшення дефіциту загального уряду в Україні до 3,4-3,5% ВВП у 2021-2022 роках. Ці показники різко контрастують з бюджетними дефіцитами в інших країнах світу. Так, аналогічні показники у країнах з ринками, що формуються становлять 6,6 і 5,8% ВВП, а в розвинутих країнах – 8,8 і 4,8% ВВП. Передчасне припинення антикризових фіскальних заходів є необґрунтованим, оскільки відновлення національної економіки ще не набуло стійкого характеру, а епідемічну ситуацію в країні важко назвати контрольованою. 

МВФ в останньому випуску “Fiscal Monitor” рекомендує всім країнам-членам утриматися від занадто швидкого згортання програм антикризової фіскальної підтримки і говорить про необхідність зосередження фіскальної політики на заходах боротьби з пандемією та її економічних наслідках у країнах з низькою часткою вакцинованого населення, або ж на підтримці економічного відновлення і позитивних структурних зрушень у країнах з високими показниками вакцинації. Вимоги Меморандуму щодо фокусування монетарної політики України на поверненні до інфляційної цілі 5% за ігнорування стану економіки також є упередженими і відірваними від світового контексту.

Адже, у звіті “Global Financial Stability Report” МВФ зазначає: швидке пожорсткішання монетарної політики може підірвати паростки економічного зростання. Тому МВФ радить центральним банкам різних країн пройти тонкою межею між наданням підтримки відновленню економічної діяльності та реакцією на інфляційні процеси. Вважається також, що у випадку “заякореності” інфляційних очікувань центральні банки можуть дозволити собі ігнорувати тимчасові інфляційні чинники та уникати пожорсткішання монетарної політики. Але на Україну, як бачимо, стандартні рекомендації МВФ не поширюються.

Таким чином, Україні в черговий раз нав’язали більш жорсткі вимоги у частині фіскальної та монетарної політики, що стримуватиме темпи відновлення національної економіки після подолання корона-кризи. Але в таких результатах дуже важко звинувачувати одну сторону – МВФ.

Фонд, відповідно до свого мандату, має убезпечити нас від кризи платіжного балансу і гарантувати нашу спроможність обслуговувати борги, що він і робить упродовж 2,5 десятиріч. А от дії української влади щодо прийняття завищених й не завжди виправданих зобов’язань перед МВФ породжують масу запитань щодо рівня професіоналізму цієї влади та її бажання відстоювати національні інтереси.