Підтримка з боку НБУ не може бути основним джерелом фінансування видатків уряду. Мінфіну необхідно активізувати ринкові залучення через розміщення міністерством ОВДП, зокрема за рахунок коштів банківської системи. Але як зацікавити банки купувати облігації?
З початком війни відбулась консолідація суспільства навколо єдиної мети – перемоги над ворогом. Від прямої критики дій влади утримувалась не лише парламентська опозиція, але й переважна більшість патріотично налаштованих громадян (навіть реакція на відключення від ефіру кількох телеканалів була доволі стриманою). Проте, не минуло й трьох місяців, як цей неформальний «пакт про ненапад» на владу порушила… сама влада. Точніше, один особливий орган державного управління (НБУ), який почав публічно «кидати каміння в город» іншого органу виконавчої влади (Мінфіну), спонукаючи його до істотного збільшення державних витрат на користь (ні, не війська) банків. Але про все по черзі.
На початку березня Верховна Рада тимчасово, на період дії воєнного стану, зупинила дію статті 54 Закону України «Про Національний банк України», яка забороняє НБУ надавати кредити державі. В умовах війни і пов’язаного з нею різкого збільшення дефіциту бюджету такий крок є цілком логічним.
І вже 8 березня НБУ вперше викупив на первинному ринку військові облігації на 20 млрд грн, принагідно наголосивши, що фінансуватиме лише критичні видатки уряду в обмежених обсягах. Вперше, але не востаннє.
На кінець квітня обсяг купівлі Національним банком ОВДП сягнув 70 млрд грн. У пресрелізі від 27 квітня НБУ слушно зауважив, що «підтримка з боку НБУ не може бути основним джерелом фінансування видатків уряду», водночас зробив не надто завуальований закид на адресу Мінфіну: «необхідно активізувати ринкові залучення через розміщення Міністерством фінансів ОВДП, зокрема за рахунок коштів банківської системи. За належної роботи з активізації розміщень ОВДП банківська система має потенціал до суттєвого збільшення їх портфеля».
Стурбованість НБУ можна було зрозуміти, зважаючи на той факт, що в його портфелі опинилося майже 59% від загальної кількості облігацій, емітованих за березень-квітень (119,6 млрд грн). Очевидно, що такі пропорції є аномальними навіть з урахуванням екстраординарних обставин.
Проте, залишалося незрозумілим, що саме має на увазі Національний банк, коли наполягає на необхідності активізації ринкових залучень.
Усі крапки над «і» було розставлено 10 травня, коли НБУ повідомив про п’ятий викуп облігацій на 30 млрд грн, внаслідок чого портфель військових ОВДП у його власності збільшився до 100 млрд грн.
Вкотре наголосивши на необхідності активізації ринкових залучень, Національний банк розтлумачив, що відбутися це, на його думку, може за рахунок підвищення Мінфіном ставок за ОВДП «до привабливіших для їх покупців рівнів», орієнтиром для таких рівнів є поточні та прогнозовані темпи зростання споживчих цін.
Для чіткішого розуміння слів Нацбанку варто зазначити, що у квітні інфляція в річному вимірі прискорилась до 16,4%, а на кінець року, за оцінкою НБУ, може перевищити 20%.
У вказаному пресрелізі від 10 травня НБУ люб’язно повідомляє, що станом на 9 травня ліквідність банків у національній валюті становила 227 млрд грн (183 млрд грн – вкладення в депозитні сертифікати, 44 млрд грн – кошти на коррахунках), в іноземній валюті – 7,3 млрд дол.
Як бачимо, потенціал до збільшення вкладень в ОВДП у банків дійсно є. І Мінфіну, можливо, доцільно було б активніше залучати на внутрішньому ринку кошти в іноземній валюті (з початку війни було розміщено ОВДП лише на 144,1 млн дол. під 3,7% і 176,5 млн євро під 2,5% річних).
Натомість, з ліквідністю банків у національній валюті ситуація дещо складніша. Поки банки мають безризикову альтернативу для вкладення коштів у вигляді депозитних сертифікатів, вони навряд чи виявлять велике бажання купувати ОВДП, якщо їхня дохідність буде близькою до ставки за депозитними сертифікатами (яка наразі становить 9% річних).
На останньому аукціоні з розміщення ОВДП, який відбувся 10 травня, Мінфін залучив лише 4,7 млрд грн, у т. ч. 1,3 млрд на 77 днів під 9,5% річних, близько 3,4 млрд на пів року під 10% і 87 млн на півтора року під 11,5%.
За логікою Нацбанку, щоб стимулювати банки до активнішого вкладення коштів у державні облігації Мінфін мав би підвищити дохідність ОВДП до 16-20%, тобто майже вдвічі, порівняно з поточним рівнем.
У Національному банку вважають, що «активізація ринкових запозичень дасть змогу мінімізувати ризики для фіскального сектору та водночас зберегти макрофінансову стабільність і довіру до НБУ».
Залишається лише здогадуватись, у який спосіб значне збільшення бюджетних витрат на обслуговування державного боргу (а саме це передбачають «поради» НБУ) може посприяти збереженню макрофінансової стабільності. Наближенню боргової кризи – легко, стабільності фінансової системи країни – жодним чином.
Окреслена позиція НБУ вбачається вкрай дивною, оскільки саме Національний банк має найбільше можливостей для ефективної та «безболісної» активізації ринкових запозичень. Адже стимулювати банки до купівлі ОВДП може не лише надмірне підвищення дохідності облігацій, але й зниження привабливості альтернативи для вкладення коштів.
Для активізації ринкових запозичень Національному банку достатньо відчутно знизити ставку за депозитними сертифікатами (наприклад, шляхом зміни «дизайну» монетарної політики).
Наразі немає достатніх аргументів для збереження жорсткої прив’язки ставки за депозитними сертифікатами до облікової ставки («мінус» 1 відс. пункт). На думку самого НБУ, «через вимушене запровадження адміністративних обмежень ринкові монетарні інструменти, зокрема облікова ставка, не відіграють відчутної ролі у функціонуванні грошово-кредитного та валютного ринків».
У разі зниження ставки за депозитними сертифікатами, зазначені обмеження (запроваджені, до слова, досить вдало) не дозволять гривневій ліквідності створити небажаний тиск на валютний ринок і банки, фактично, не матимуть іншого варіанту, як спрямувати вільні кошти на купівлю ОВДП. Важливо, що це відбудеться на умовах, прийнятних для всього суспільства, а не лише для покупців облігацій.
Насправді, запропонованому варіанту підвищення попиту банків на ОВДП (через зниження ставки за депозитними сертифікатами) немає життєздатних альтернатив. А варіант, коли Мінфін почне перейматись інтересами покупців облігацій, слід відкинути як такий, що суперечив би суспільному інтересу.
Збереження існуючої моделі, в якій дефіцит бюджету частково покривається за рахунок купівлі Нацбанком ОВДП (тобто емісії), призводитиме до ще більшого зростання ліквідності банків (через витрачання бюджетних коштів) з відповідним збільшенням процентних витрат НБУ (що є тією ж емісією).
Це, у свою чергу, посилюватиме девальваційно-інфляційні ризики та ускладнюватиме процес відновлення нормального функціонування валютного і загалом грошового ринку.
Тож на завершення хочеться висловити сподівання, що Національний банк, який так оперативно і вдало зреагував на збройну агресію у сфері валютно-курсової політики, зробить усе від нього залежне для спрямування ліквідності банків на задоволення загальносуспільних потреб з найменшими втратами для цього суспільства.
