Під час війни Уряд почав активно впроваджувати програми підтримки бізнесу з опорою на ряд інструментів промислової політики (ПП). Не заперечуючи необхідність активної ПП під час війни і повоєнної відбудови, слід зазначити, що брак системного бачення ПП та не завжди вдалий вибір інструментів ПП знижують її ефективність і не сприяють досягненню проголошених цілей.
Основними інструментами промислової політики (ПП) в Україні є:
- надання грантів бізнесу за пріоритетними напрямками (програма “єРобота”);
- зниження кредитних відсоткових ставок для бізнесу (“Доступні кредити 5-7-9%”);
- портфельні гарантії держави за кредитами бізнесу в певних банках;
- кредитні лінії підприємцям від іноземних багатосторонніх донорів/банків;
- повернення споживачам 10% вартості товарів українського виробництва, придбаних у торговельних мережах (“Національний кешбек”);
- гарантування, перестрахування та підтримка національного експорту Експортно-кредитним агентством.
Згідно з нашими підрахунками, у 2024 році на державну підтримку економіки у формі прямого субсидування з бюджету витрачено 7,4 млрд грн, що складає 0,1% ВВП. Крім того, 18 млрд грн бюджетних коштів використано на зниження відсоткових ставок за програмою “Доступні кредити 5-7-9%”. Таким чином, у минулому році на ПП держави було спрямовано, щонайменше, 25,4 млрд грн бюджетних коштів або 0,3% ВВП та 0,5% сумарних видатків бюджету.
Серед названих програм “єРобота“ націлена на створення нових робочих місць через надання грантів малому бізнесу. Компонент грантів для ветеранів вже забезпечив виділення безповоротної допомоги 1143 отримувачам на суму 536,3 млн грн у 2023-2024 роках. Компонент мікро-грантів для розвитку власної справи включав надання 10 542 грантів на суму 2,56 млрд грн у 2024 році. Остання складова програми – гранти для переробних підприємств – передбачала використання 1,45 млрд грн бюджетних коштів на 297 грантів.
З липня 2022 року в Україні діє закон про індустріальні парки, який пропонує стимули інвесторам у сферах переробної промисловості, оброблення та видалення відходів, відновлення матеріалів. Станом на 4 лютого 2025 року до Реєстру таких парків внесено 101 індустріальний парк. Програма стимулюванняїх розвитку передбачає виділення державного фінансування обсягом до 150 млн грн на створення необхідної інфраструктури. Кошти надаються як гранти з покриттям до 50% кошторисної вартості робіт з будівництва інженерно-транспортної інфраструктури та вартості приєднання до електромереж. У 2024 році прийнято рішення про надання 1,13 млрд грн державної підтримки 15-ти індустріальним паркам, у яких впроваджуються 34 інвестиційні проекти.
В Україні діє також програма “Зроблено в Україні” з частковою компенсацією вартості сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Компенсація надається сільгосп-товаровиробникам на безповоротній основі у розмірі 25% за придбані техніку та обладнання. У 2024 році за цією програмою 3419 агропідприємствам було нараховано компенсацій на суму 862,5 млн грн, що дозволило їм придбати понад 5 тис. одиниць техніки вартістю 4,14 млрд грн.
З березня 2022 року держава компенсує роботодавцям витрати на оплату праці в розмірі мінімальної заробітної плати за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Протягом 2022-2024 років прийнято понад 26 тис. рішень про надання такої компенсації за 46 тис. працюючих ВПО. За рахунок фондів соціального страхування було профінансовано таких виплат на 698,7 млн грн.
У минулому році для стимулювання попиту на товари українського виробництва започатковано програму “Національний кешбек“. За вересень-грудень 2024 року Уряд виплатив 0,83 млрд грн на рахунки громадян як повернення 10% вартості товарів українського виробництва, включених до програми. Визнаними вадами цієї програми є її суттєва вартість для бюджету з неочевидними перевагами для виробників, значні трансакційні витрати, вибіркове охоплення товарів українського виробництва та недоступність програми для багатьох літніх людей.
На думку автора, успішнішими серед названих програм у площині впливу на розвиток реального сектора економіки та співвідношення витрат і досягнених результатів стали програми з компенсації 25% вартості сільгосптехніки та стимулювання розвитку індустріальних парків. А субсидовані державою кредитні програми для бізнесу діяли як субститути здорової банківської системи та продовжували агонію нинішньої системи за рахунок значних втрат бюджетних коштів.
У теорії ПП розглядається як коригувальний механізм, що впливає на ринкові умови в бажаному для держави напрямі. ПП визначається як цілеспрямоване “вертикальне” втручання держави, спрямоване на підтримку певних вітчизняних компаній, галузей або видів діяльності для досягнення загально-національних цілей. ПП відрізняється від “горизонтальної” політики, націленої на покращення регуляторної системи для всіх фірм і галузей, інфраструктури та ін.
Внутрішньо-орієнтована ПП, як правило, фокусується на питаннях продуктивності, диверсифікації економіки та розвитку а, у вужчому розумінні, на проблемах створення робочих місць, зеленого переходу та національної безпеки. У фокусі зовнішньо-орієнтованої ПП – розширення експортних ринків для національних виробників.
Потенційно можливий набір інструментів ПП включає фіскальні інструменти (податкові стимули, субсидії), фінансові (позики, гарантії), торговельні інструменти (тарифні та нетарифні бар’єри, експортний контроль) та структурні (політика закупівель, регулювання, створення інфраструктури, ін.).
В історичному контексті до середини 1980-х років у світі ПП приймала здебільшого форму торговельного протекціонізму і реалізувалася через захист молодих галузей, підтримку національних чемпіонів і сприяння диверсифікації економіки. В епоху лібералізації торгівлі та потоків капіталу роль ПП було зведено до мінімуму.
З середини 2010-х років різні країни почали активно використовувати ПП для структурної трансформації під впливом COVID-19, прискорення “зеленого” переходу та посилення національної безпеки. Фокус ПП поступово зміщувався на медичні товари (під час пандемії) та передові технології й ресурси. З 2023 року сферами активного застосування ПП стали виробництво товарів подвійного призначення, напівпровідників і технології зниження вмісту вуглецю, а також критично важливі мінерали для цих сфер.
Міжнародні експерти визнають, що ПП генерує чисті економічні вигоди тоді, коли вона правильно сконструйована, націлена на усунення провалів ринку та базується на конкурентних принципах. Країни Азійського дива продемонстрували бажаність орієнтації ПП на технологічно-складні виробництва з експортним потенціалом при впровадженні конкурентних засад. Охоплення політикою великих національних приватних компаній у високотехнологічних секторах дає кращі результати, ніж виключно державних підприємств чи ТНК.
Відповідно до найкращої міжнародної практики будь-яка ПП повинна підлягати комплексному та ретельному оцінюванню витрат і вигод з охопленням прямих і непрямих економічних ефектів, включаючи фіскальні та адміністративні витрати. ПП тягне за собою і ризики неправильного розподілу ресурсів, і захоплення уряду. Визнано, що застосування торговельних інструментів ПП – тарифних і нетарифних бар’єрів, експортних субсидій є найбільш деструктивним і деформує економічно ефективний розподіл ресурсів.
Правильна конструкція ПП та її адекватна реалізація мають вирішальне значення для мінімізації можливих викривлень, уникнення провалів держави, стримування фіскальних витрат. ПП повинна спиратися на дієву систему управління, аби зменшити ризики пошуку ренти та корупції. Для цього необхідними є прозорі механізми відбору проєктів та їх регулярного моніторингу, підкріплені якісною експертизою. Фахівці визнають, що ПП має бути обмеженою в часі, економічно ефективною, прозорою й не порушувати макростабільність у країні.
Серед розвинутих країн успішний досвід проведення ПП мають США. Тут цілі ПП пов’язані з інвестиціями в джерела економічної та технологічної потужності, диверсифікацією ланцюгів постачання та посиленням їх стійкості, впровадженням стандартів охорони довкілля, посиленням національної безпеки та постачанням глобальних суспільних благ.
Для досягнення цих цілей Адміністрація США застосовує такі важелі:
- Закон про зниження інфляції (з держпідтримкою $386 млрд протягом 10 років) передбачає стимулювання розвитку зеленої енергетики, електричного транспорту та енергоефективності, в т. ч. через вимоги локального вмісту;
- Закон “CHIPS” ($278 млрд протягом 10 років) зосереджується на питаннях розвитку трудових навичок, науково-дослідних розробках і стимулах для виробництва напівпровідників;
- “Будуй Америку, купуй Америку” ($2,7 трлн протягом 10 років) запроваджує преференції при купівлях товарів і послуг внутрішнього виробництва для інфраструктури;
- Двосторонні та регіональні торговельні угоди: Японсько-Американська Угода про критично важливі мінерали та Індо-Тихоокеанська економічна рамкова угода для процвітання.
Вочевидь, ПП України має спиратися на використання підходів та інструментів, напрацьованих світовою практикою, враховуючи при цьому сильні сторони та конкурентні переваги національної економіки, включаючи перспективні галузеві ніші.
Державні інтервенції ПП мають скеровуватися на створення нових потужностей у галузях із високою доданою вартістю і технологічно складних галузях (включно з військовим виробництвом) через підвищення зацікавленості приватного бізнесу. Відродження української промисловості має забезпечити не лише підвищення продуктивності, а й надати поштовх для розвитку сучасного оборонно-промислового комплексу – запоруки збереження суверенної України.
Галузями спеціалізації України в системі міжнародного поділу праці, в яких ми вже маємо або зможемо мати міжнародні конкурентні переваги, є:
- машинобудування, включаючи виробництво військової техніки та зброї, аграрне машинобудування, суднобудування, окремі стадії автомобілебудування із впровадженням нормативів енергоємності, викидів парникових газів, поводження з відходами та еко-дизайну Європейського зеленого курсу (ЄЗК);
- харчова промисловість і сільське господарство: трансформація рослинництва і розвиток тваринництва, становлення сучасних виробництв переробки сільгоспсировини, збільшення частки органічних виробництв, впровадження нових технологій обробітку ґрунту та виконання вимог ЄЗК;
- енергетика з акцентом на розвитку атомної та зеленої енергетики, включаючи водневу;
- чорна металургія з підвищенням ступеню обробки продукції та рівня її екологічності (покращення показників енергоємності, “вуглецевого сліду”, поводження з відходами), включення підприємств до міжнародних ланцюгів доданої вартості “зеленої” сталі;
- інформаційно-комунікаційні технології;
- виробництво будівельних матеріалів, деревообробна промисловість з фокусом на готових дерев’яних виробах;
- фармацевтична промисловість і вироби медичного призначення.
Міжнародні експерти обґрунтовують доцільність застосування в Україні таких інструментів ПП:
- надання фінансової підтримкив формі грантів, пільгових кредитів і гарантій підприємствам переробної промисловості та АПК, що генерують значну додану вартість;
- продовження програм пільгового кредитування для підвищення доступності позикових коштів для підприємців;
- впровадження страхування відвійськових ризиків і збільшення покриття ризиків для нових інвестицій;
- розширення фінансування міжнародної торгівлі через ЕКА та інші механізми, впровадження інструментів налагодження відповідності міжнародним стандартам.
У сфері зовнішньої підтримки структурної трансформації України діючі програми з фокусом на потребах малого і середнього бізнесу мають бути поширені на інші категорії підприємств у пріоритетних секторах. Для цього необхідно модифікувати програми МФО з охопленням ширшого діапазону компаній, галузей та проектів. Такі програми повинні передбачати як пряме фінансування МФО для великих і середніх компаній, так надання кредитів через українські банки. Як правило, МФО оперують фондами з нижчими процентними ставками для позичальників.
Перспективним для України є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) у регіонах, які сильно постраждали від війни, й тих, які формуються як логістичні центри й центри зосередження експортної діяльності. На сьогодні СЕЗ успішно функціонують у Польщі, Чехії, Литві, Латвії, Угорщині. Вагомою складовою економічного успіху Китаю стало масове заснування СЕЗ.
СЕЗ створюються для сприяння промисловій діяльності, міжнародній торгівлі та залученню іноземних інвестицій через застосування вигідних фіскальних заходів, спеціального регуляторного режиму, якісної інфраструктури у межах певних географічних зон та/або економічних секторів.
В Україні можуть практикуватися як експортні зони (export processing zones), що зосереджуватимуться на сприянні експорту, так і зони регіонального розвитку з включенням інструментів ПП на заданій території.
Доцільним виглядає застосування таких податкових стимулів у СЕЗ:
- відсутність імпортних тарифів на засоби виробництва та проміжні ресурси;
- пільгове оподаткування прибутку підприємств чи податкові канікули по цьому податку на кілька років;
- звільнення від сплати податку з дивідендів іноземних компаній – прямих інвесторів на визначений період часу;
- можливість прискореної амортизації та інвестиційних податкових кредитів для певних підприємств;
- звільнення від податку на майно підприємств чи зменшення ставки цього податку.
СЕЗ мають надавати і неподаткові пільги їх учасникам. Механізми регулювання трудових відносин, землекористування та залучення прямих іноземних інвестицій повинні бути більш ліберальними і сприятливими для підприємців. СЕЗ повинні мати і ефективну митницю, пронувати послуги швидкої реєстрації та спрощеного ліцензування (за принципом “єдиного вікна”).
Поряд із СЕЗ, бажаним для нашої країни було б і застосування цільових фіскальних інструментів активізації індустріального розвитку та підтримки інноваційної діяльності на всій території країни: а) вирахування з бази податку на прибуток витрат на дослідження й розробки; б) надання грантів і субсидій на роботизацію виробництва, вирахування відповідних витрат із податкової бази у визначених галузях промисловості.
В цілому ПП України та СЕЗ як один з її компонентів з високою вірогідністю стане історією успіху при її гармонічному поєднанні із загальною економічною стратегією, впровадженні заходів з підтримки людського капіталу, інновацій, інфраструктури й бізнес-клімату з орієнтацією на зростання ефективності, уникнення нераціонального розподілу ресурсів та сприяння позитивним зовнішнім ефектам для всієї економіки.
Тетяна Богдандиректор з наукової роботи «Growford Institute»