Post Image

Деіндустріалізація і депопуляція – найбільші проблеми і найбільші виклики для сучасної України. Відзначають це всі і все: вітчизняні та світові експерти, офіційна та неофіційна статистика, аналітичні дослідження тощо.

В Україні впродовж останніх 18 місяців поспіль відбувається падіння промислового виробництва(див. рис. 1). На даний час не спостерігається передумов для призупинення цього негативного тренду. Зрозуміло, що сьогодні це пов’язано не тільки з внутрішніми чинниками, а й з зовнішніми.

Cкладено за даними Держстату України

Основними причинами різкого падіння промисловості в 2013-2015 роках були збройна агресія Росії на Сході України та тимчасова окупація територій АР Криму, окремих районів Луганської і Донецької областей. Це призвело до руйнування виробничих потужностей, транспортної інфраструктури, розриву виробничих ланцюгів, зміни структури виробництва внаслідок переорієнтації ринків збуту, особливо стрімко після 2014 року, скорочення внутрішнього споживання, переорієнтація з виробництва готової продукції на виробництво комплектуючих товарів.

Так, в дослідженні групи провідних експертів, зробленому з ініціативи Президента України, «Вектори економічного розвитку 2020» відзначається, що протягом останніх 10 років обсяги виробництва в машинобудуванні скоротились на 18%. Впродовж 2010 2018 років експорт товарів машинобудування в Україні зменшувався на 6,2% внаслідок зменшення експорту до Росії з 6,9 млрд дол (52% від сукупного експорту товарів машинобудування) в 2012 році до 963 млн дол в 2018 році. Частка готової продукції в експорті машинобудування зменшилася в 1,8 разів з 58% до 33% протягом 2010 2018 років. За період 2010 2018 рр. доходи від реалізації готової продукції машинобудування на зовнішніх ринках скоротилися на 65% (до 1,8 млрд дол в 2018 році), а товарів проміжного споживання – на 6% (до 3,6 млрд дол).

Не будемо шукати винних, оскільки це ні до чого гарного апріорі призвести не може, краще спробуємо знайти відповідь на інше риторичне запитання: що робити?

Як засвідчує світовий досвід та проведені дослідження один із можливих, а головне ефективних та дієвих, інструментів політики розвитку національного виробника є встановлення вимог певного рівня локалізації в публічних закупівлях. Останнім часом ми спостерігаємо як національний виробник програє іноземному, що призводить не лише до негативних економічних, а й соціальних наслідків: втрачені робочі місця, професійні навички й компетенції, високий рівень трудової міграції і в першу чергу найбільш кваліфікованих працівників.

Проведене нами дослідження «Вимоги щодо локалізації в публічних закупівлях як інструмент підтримки національної промисловості: міжнародний досвід та пропозиції для України» показало, що частка місцевих комплектуючих та витрат в собівартості для виробництва кінцевого продукту в середньому по відразу декількох галузях машинобудування скорочується. Найбільше за галуззю «Виробництво автотранспортних засобів і причепів» (див. рис. 2).

Авторські розрахунки за даними міжгалузевого балансу України за 2015-2018 рр.

У галузі С28 «Виробництво машин і устаткування» простежується тенденція до зменшення рівня локалізації в середньому за її підприємствами з майже 43% у 2015 році до 37% у 2018 році. Існуючі факти щодо державних закупівель готової продукції імпортного виробництва для надання суспільних послуг, зокрема, Маріупольською міської радою білоруських тролейбусів на загальну суму понад 400 млн грн, МВС України в рамках українсько-французького контракту протягом 2018-2021 років закупки 110 гелікоптерів Airbus загальною вартістю понад 1 млрд дол. США та ін., дозволяють вважати, що тенденція зменшення рівня локалізації в галузі машинобудування продовжилась у 2019 – 2020 рр. Враховуючи цей тренд, ми в дослідженні підрахували, сeteris paribus який приріст ВВП буде у випадку збільшення рівня локалізації в галузі машинобудування на 10%, скажімо з рівня 35% до 45%. Економічний ефект збільшення рівня локалізації на 10% з урахуванням оцінок мультиплікаторів зворотного і прямого впливу відповідно на сукупний попит і пропозицію вітчизняної економіки, буде складати 0,5% приросту ВВП протягом одного року. Це небагато, але тут оцінювати ефект потрібно не лише економічний, а й соціальний, зокрема, у вигляді створених робочих місць, приросту людського капіталу, трансферу технологій тощо!

На останок. Передбачаючи критику з боку опонентів політики підтримки національного виробника, прихильників вільної конкуренції і ще вільнішої міжнародної торгівлі, хотілося б завершити думкою, навіяною цитатою Макіавеллі, який в свій час зазначив, що в історії нема нічого правильного саме собою, але все – зважаючи на обставини. Соціальні структури настільки складні та рухомі, що те, що вчора було злом, сьогодні перетворюється на благо. І та сама обставина, яка вбиває одне суспільство на певному історичному етапі, може привести до розквіту іншого!

Професор, доктор економічних наук Костянтин Швабій для Lb.ua.