Гадаю ніхто не буде сперечатись, що найуспішніша організація в нашій країні Збройні сили України. Цей успіх зумовлений безпрецедентною мужністю наших воїнів, мудрістю і здоровою раціональністю керівництва, але не тільки.
Існують також системні чинники в організації її функціонування, що дозволяють досягати переможного результату.
По-перше, фактично, військові своїми діями говорять нам не потрібна перемога за будь-яку ціну, зберігаємо найдорожче, що є в армії це людський ресурс, особовий склад. Такий собі, до певної міри, антропоцентризм.
По-друге, незважаючи на централізоване управління і планування та впорядкування дій у відповідності до стратегічних пріоритетів, військові часто, і це приносить найвідчутніший результат, діють в межах оперативної ситуації на полі бою беручи відповідальність на себе, а не чекаючи наказів згори.
Таким чином ми бачимо, що мережевий підхід в організації ведення бойових дій більш ефективних за жорстку вертикальну ієрархію управління.
По-третє, особиста ініціатива командирів та солдат на полі бою є ефективнішою за накази кабінетних генералів.
Отож, де-факто ми бачимо як тактика антропоцентризму перемагає бездумну розтрату людських ресурсів, мережа – ієрархію, дискретність – приписи та накази.
Якщо цей неоціненний переможний досвід приносить свої відчутні результати на полі бою, то чому б його не використовувати для організації функціонування інших сфер суспільного життя. Такі військові уроки точно будуть корисними.
Наприклад, в оподаткуванні, як при організації адміністративного процесу роботи державної податкової служби, так й у підходах до побудови системі та моделей податків.
Зараз пропоную обмежитись лише адмініструванням.
Раніше ми чули вдосталь критики щодо неприпустимості “дискреційності” оподаткування, але дивлячись на набутий досвід ми бачимо, що, дискреційність з добрими намірами економить час, ресурси, а головне дозволяє досягти бажаного результату. Більше того у спілкування з європейськими колегами ще в довоєнні часи було зрозуміло, що краща практика адміністрування податків в країнах ЄС не тільки не скасовує дискреційності, а й всіляко її заохочує, адже життя більш складніше та різноманітніше за типові ситуації, що внормовані законами, приписами та наказами, а тому податковий інспектор в багатьох випадках повинен мати можливість приймати рішення на власний розсуд.
Якщо такої можливості не буде державна податкова служба остаточно перетвориться на неповороткого бюрократичного монстра.
В цьому контексті не можна вважати позитивною тенденцію останніх років під ретельним контролем наших “податкових полісімейкерів” на обрубування повноважень контролюючих органів, податкових ревізорів та ще введення їх в такий собі стан “саперу”, який, як відомо, помиляється лише раз.
Наші податківці здається ще в гіршому становищі, принаймні, в плані оплати своєї праці порівняно з військовими, і права на помилку, звичайну людську помилку, яка рухає еволюцію homo sapiens, щонайменше, останні 20 тисяч років, на думку наших законотворців мати не повинні!
Крім того, насторожує намагання керувати податковою службою в ручному режимі. Вже не одноразово проходили такі практики за часів Азарова, Ярошенка, Клименка та інших “героїв”. Це може приносити лише проміжний результат в стратегічному плані – це суцільний програш для країни.
Всім теоретиками, що намагаються будувати практику адміністрування податків у відповідності до своїх уявлень “про прекрасне”, слід нагадати один факт.
Податкові закони можуть писатись на лише в ієрархічний спосіб “зверху-вниз”, але й в інший, що називається мережевий, “знизу-вгору”.
Маловідомим є факт, що значні труднощі, що на сьогодні існують у взаєминах між Великою Британією та Європейським союзом, та які власно зумовили Брекзіт, є наслідком саме такого контрасту між європейським підходом до створення законодавства, раціоналізованим і централізованим, та британським правом, що є “енциклопедією прецедентів”.
Здається, що може саме через таку інакшість, ми бачимо разючу відмінність в темпах поставлення озброєння до України від наших європейських партнерів, з однієї сторони, та Великою Британії і США, з іншої.
Бюрократичні процедури європейського зразка створені за принципом раціонального законодавчого підходу може є звичною прийнятною практикою в мирні часи, а в екстраординарний військовий час потрібні швидкі рішення та дії, що, врешті-решт, дозволяють врятувати тисячі й тисячі життів.
Очевидно, нам ще зарано говорити, але в процесі вибору шляхів розвитку нашої держави після завершення війни, потрібно ретельно обміркувати та зважити всі pro й contra, адже здається, що для відбудови країни, стратегічного напрямку подальшого поступу країни доречніше взяти на озброєння більш гнучкий англосаксонський підхід розвитку держави, її інститутів та інституцій, ніж континентальну модель організації бюрократичних процедур та підходів в тому числі й до розбудови податкової системи країни.
Останні чотири місяці ми бачимо, беззаперечну перевагу першого над другим.
З огляду на це, план відновлення України, про який вже так багато говорять й пишуть, крім власне змістовного наповнення, має в першу чергу передбачати вибір стратегічного напряму, ідеології розвитку, що потрібно обов‘язково зробити з огляду на власну історію, традиції, специфіку норм та інституцій нашої країни.
З того, що існує в нашому суспільному дискурсі найбільш конструктивним є підхід до розбудови нової української ідентичності і соціального порядку на основі доктрини республіки громадян, в якій якщо не домінуючим, то на паритетних засадах, разом з елітарним принципом управління є принцип народного самоврядування.
Для цього в Україні сформоване сильне громадянське суспільство, яке неодноразово доповнювало й допомагало державі у виконанні її функцій в критичних ситуаціях.
Ми знову бачимо, як неможливо переоцінити допомогу громадянського суспільства, волонтерів задля убезпечення країни. Тому українська національна ідея полягає у колективному, а не елітарному, врядуванні, мережевому самоуправлінні, а не централізованому етатизмі, який нерідко переростає в автократію з усіма можливими негативними наслідками.
Як відомо, однією з найбільш успішних реформ в Україні, яка дала новий поштовх розвитку територіальних громад, є фіскальна децентралізації і в продовження цього ‑ триваюча реформа місцевого самоврядування.
Мережа перемагає ієрархію – вчать нас ЗСУ. Більше того успішна економічна периферія, а не гіпертрофований центр, є запорукою добробуту нації та життєздатності держави.
Тому подальша фіскальна й податкова децентралізація дозволяють створити між громадами і цілими регіонами країни доброзичливу конкуренцію, яка буде сприяти не тільки формуванню сприятливого для життя суспільного простору.
Конкуренція повинна йти паралельно зі створенням робочих місць, сприятливих умов для розвитку не лише малого й середнього бізнесу на місцевому рівні, а й великого. Частина податків, які сплачують великі підприємства, виробничі потужності яких знаходяться в регіонах, мають використовуватись на розвиток цих громади, компенсувати екологічні збитки, сприяти розвитку соціальної інфраструктури.
Економічне зростання, якого так потребує наша країна, впродовж довгострокового періоду часу, неможливо без подальшого поглиблення процесів фіскальної та податкової децентралізації, а на основі цього перебудови податкової системи нашої країни та практики адміністрування податків.
Отже, існує відчуття на межі впевненості, що в межах старої податкової парадигми, що практикувалась в нашій країні до початку повномасштабної військової агресії, ми не зможемо відновити країну, нашу економіку, повернути на батьківщину багатьох громадян.
Як би не дискомфортно це було для більшості нинішніх керманичів, але потрібно забути як нічний кошмар ідею повернення до оподаткування, яке в нас було “станом на 23 лютого”.
Адже, як відомо, не можна в одну річну війти двічі, але, найголовніше, драматично змінились реалії нашого життя. Абсолютна дурниця не зважати на це!
Отож, нехай відбудеться податковий ЗСУв! В першу чергу він має відбутись в головах наших політиків та урядовців. Це, до речі, той самий tax shift, про який так багато написано в академічній літературі.
Костянтин Швабій, професор