Згідно з оцінками експертів Київської школи економіки у співпраці з урядовими органами станом на перше серпня поточного року обсяг прямих збитків економіки України від пошкодження та руйнування житлових і нежитлових будівель та інфраструктури (у грошовому еквіваленті) збільшився до $108,3 млрд або 2,9 трлн гривень.
Ключовим фактором постійного зростання збитків стало збільшення кількості пошкодженого та зруйнованого житла людей.
Це найбільша частка у загальному обсязі збитків. За останніми даними, зруйновано та пошкодженого щонайменше 129,9 тис житлових будівель, з яких 114,7 тис – приватних будинків та 15,1 тис – багатоквартирних. Ця проблема стосується сотень тисяч українців.
Прямі збитки через руйнування багатоповерхівок сягають $4,3 млрд, та ще $5,4 млрд збитків завдані власникам приватних будинків. Тобто в сумі маємо близько $47,7 млрд! Це більше 1,3 трлн гривень.
Не буде перебільшення сказати, що коли люди звертаються до держави про допомогу, до місцевих органів влади, то у більшості випадків, не у всіх звісно, відповідь одна: “грошей нема!”.
Воно й зрозуміло, війна! Державний та місцеві бюджети ледь витримують військовий тягар, фінансування захищених статей бюджету, на щось капітальне ресурсу не вистачає. Іноземна допомога існує, але точно не в тих обсягах, щоб вирішити питання.
Незважаючи на це українці, в основному самотужки та здебільшого за власний кошт, часто за допомогою інших небайдужих людей, намагаються це житло ремонтувати, відбудовувати, бо зміну пори року ніхто не скасовував. Людям потрібен дах над головою, бажано рідний та безпечний.
Власне, якщо держава хоче розраховувати на повернення мільйонів наших громадян на батьківщину до своїх домівок, то після фактору безпеки чинник рідних стін у буквальному розумінні саме той аргумент, який буде основним в процесі прийняття рішення повертатись чи ні.
Ніякі декларації про рай на рідній землі, “програми підтримки” та інші фігури експертно-епістолярного жанру не будуть важити на шальках терезів стільки скільки наявність рідного місця куди можна повернутись та жити.
Отож, пересічні платники податків, несуть надзвичайний тягар видатків та витрат на своїх плечах у постійно змінюваних та, м’яко кажучи, не кращих умовах “макроекономічної (не)стабільності”: інфляція, обмінний курс, нові податки, обіцянки-цяцянки тощо.
За даними Державної податкової служби України, у січні – липні поточного року надходження (сальдо) до зведеного бюджету по платежах, що контролюються ДПС, становлять 625,4 млрд грн. Це на 102,5 млрд грн, або на 19,6 відс. більше, ніж у січні-липні 2021 року.
До державного бюджету надійшло 418,1 млрд грн, що на 79,1 млрд грн, або на 23,3 відс. відсотка більше відповідного періоду минулого року.
До місцевих бюджетів сплачено 207,3 млрд грн. Це на 23,4 млрд грн, або на 12,7 відс. більше січня – липня 2021 року.
Раніше ми підрахували, що за цей же період за рахунок своїх доходів і заощаджень на потреби ЗСУ, гуманітарну, медичну допомогу через волонтерські організації громадяни перерахували ще близько 30-35 млрд грн.
Це все в умовах втрати робочих місць, падіння доходів, зменшення заощаджень людям потрібно знайти ще сотні мільярдів гривень з 1,3 трлн, бо звісно воно не все відбудовується принаймні зараз, на ремонт чи відновлення свого житла.
За таких обставин, здається абсолютно доречною є розробка законопроєкту щодо внесення змін до статті 166 податкового кодексу України про податкову знижку на витрати на ремонт та відновлення житла для громадян, які роблять це за свій рахунок. Механізм реалізації цієї норми потребує розробки й деталізації, але якщо буде ласка й бажання державних мужів, чого поки що не спостерігається, все можна зробити. Окрім ефекту наведення ладу в податкових справах це буде неабиякий сигнал суспільству, людям, що держава дбає не лише про бюджет, а й про громадян!
Щоб два рази не вставати цим же законопроєктом потрібно запровадити зміни до підпункту 166.3.2 податкового кодексу, бо вже навіть не анахронічна, а допотопна норма про 4%(sic!) суми коштів, що можна віднести до податкової знижки на витрати, які платники податків перераховують благодійним неприбутковим організаціям (читай ‑ волонтерам), не відповідає реаліям нашого сьогоднішнього життя. Яким має бути цей відсоток можна подискутувати, але точно на 4!
Таким чином, в постійних турботах про стан державного бюджету, що без жодного сумніву дійсно важливо, пропоную нашим законотворцям хоч інколи згадувати про пересічних громадян, яким інколи потрібно не так допомога як те, щоб ніхто не заважав. Буде підтримка – добре, потрібно для цього розробити й прийняти відповідний законопроєкт. Не буде, переконаний, наші люди самі з усім впораються, лише довіра до держави від того точно не збільшиться.
професор. експерт Growford Institute