Post Image

Постає питання, де перебуває Київ на шаховій дошці світу та який вектор політики повинен обрати його уряд?

Минулого тижня адміністрація президента США Джо Байдена не обійшла увагою двох своїх глобальних суперників — Китай і Росію, на що отримала доволі різку відповідь стосовно прав людини та політичних прав, що, очевидно, задало суспільний тон відносинам між наддержавами на найближчі місяці, а то й роки.

Під час зустрічі на Алясці, де з боку США були присутні державний секретар США Ентоні Блінкен та радник з нацбезпеки Джейк Салліван, китайська сторона розкритикувала американців за їхню зарозумілість у питаннях розповсюдження американських свобод. Вони звинуватили Вашингтон у зверхності та заявили, що лідери країни не мають права «читати лекції» іншим щодо порушення прав людини чи збереження демократії. Яскравим прикладом суперечностей у самих США представники Китаю назвали протести руху Життя чорних мають значення, продемонструвавши тим самим, що в економічному відношенні капіталістична система Сполучених Штатів залишає на другому плані значно більше людей, ніж тих, кому дає можливість рухатися вперед.

Що стосується Росії, то президент США публічно на національному телебаченні заявив, що вважає російського президента Володимира Путіна вбивцею, на що отримав відповідь, що люди схильні бачити інших такими, якими вони насправді бачать себе. Того ж дня Кремль відкликав свого посла з Вашингтона, а президент Росії побажав Байдену міцного здоров’я, що вважається завуальованою загрозою. І все це відбувається на тлі отруєння російського опозиціонера Олексія Навального, засудження його до семи років ув’язнення та використання російськими службами безпеки отрути по всій Європі для зведення рахунків з політичними опонентами Кремля.

Коментатори видання New York Times оперативно відреагували на події минулого тижня, охарактеризувавши їх як «нову епоху жорсткої конкуренції між наддержавами і визначивши їх як, можливо, найгірші відносини між Вашингтоном і Росією з часів падіння Берлінської стіни, а з Китаєм — з моменту налагодження дипломатичних відносин між країнами з 01 січня 1979 року».

Незважаючи на публічну риторику щодо прав людини, справжня конкуренція між США і Китаєм та Росією полягає у технологічних перевагах і торгівлі. І хоча президенту Росії приділяють значно більше уваги у західних ЗМІ, ніж китайським лідерам, для США існує очевидна різниця у стратегічному значенні та економічному впливі між Китаєм та Росією.

Повертаючись до питання Китаю, Вашингтон визнає можливість випередження Китаю щодо США у створенні найбільшого валового внутрішнього продукту до кінця цього десятиліття, що дозволить Пекіну побудувати найпотужнішу у світі армію та домінувати у гонці за технологіями. Сила Китаю полягає не в його ядерному арсеналі, а у купівельній спроможності його населення та розповсюдженні його технологій по всьому світу, у першу чергу, прив’язці бездротової мережі 5G ближче до Пекіна.

Повідомлення у пресі свідчать про те, що насправді метою американської делегації під час зустрічі США та Китаю на Алясці було переконати китайців у тому, що адміністрація Байдена рішуче налаштована конкурувати з ними у всіх напрямках для вирішення цього стратегічного завдання і готова запропонувати конкурентоспроможні технології, такі як виробництво напівпровідників та штучний інтелект, навіть якщо це означає збільшення видатків на урядові науково-дослідні проекти у партнерстві з Європою, Індією, Японією, Австралією. США визнають, що їхні стратегічні спроби стати гідним суперником Китаю займуть не одне десятиліття, і адміністрація Байдена готова інвестувати значні кошти у конкуренцію з Пекіном.

Що стосується Росії, то, хоча Вашингтон і підтримував зусилля Москви з модернізації інфраструктури шляхом надання міжнародних банківських позик та прямих іноземних інвестицій у 90-х роках та протягом усіх періодів президенства Путіна, незаконна анексія Криму Росією у 2014 році змінила ситуацію. Режим санкцій США та ЄС не дозволяють Росії фінансувати свій стратегічний пріоритет — отримання високих технологій для глибоководного буріння нафти в Арктиці. Подальші санкції ізолювали Росію від західних фінансових інститутів, спричинивши економічну стагнацію і зниження купівельної спроможності населення, що тривало більше п’яти років. Призупинення завершення будівництва газопроводу Північний потік-2 негативно позначиться на Росії, тим більше, що Німеччина та ЄС досягають успіхів у сфері зеленої енергетики без використання вуглеводнів. І хоча потужний ядерний арсенал Росії та її втручання в Афганістан, Сирію, Україну та інші країни на її периферії не залишаються непоміченими у Вашингтоні та Брюсселі, економічна вага Москви на тлі Вашингтона, Пекіна, ЄС та майже десяти країн стає все менш помітною, що робить її в очах Вашингтона незначним економічним гравцем, на якого можна легко не зважати.

Що викликає занепокоєння у Вашингтоні як з боку Пекіна, так і з боку Москви, то це їхнє зловмисне використання технологічної війни та вторгнення у складні кібермережі, які є основою життєдіяльності американського уряду та приватного сектору. Промислове шпигунство, проникнення та запуск шкідливих програм в системи американських підприємств простежується як з Пекіну, так і з Москви. Президент Байден продемонстрував лідерам обох країн, що найближчими тижнями Америка відповість санкціями, які неодмінно приведуть до загострення відносин між трьома столицями.

З огляду на стратегічну конкуренцію між США та Китаєм і стримування Росії з боку Заходу, перед Україною постає питання, де перебуває Київ на шаховій дошці світу та який вектор політики повинен обрати його уряд? Підказку на відповідь можна отримати в недавньому дослідженні, опублікованому Благодійним фондом Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва. На запитання «які іноземні країни є найбільшими союзниками України?» трійкою лідерів серед 2000 респондентів стали: США — 28,3%; Польща — 25,5%; та Німеччина — 23,2% відповідно. Росія посіла восьме місце (10,4%), а Китай — дванадцяте (4,1%).

За словами авторів дослідження, 80% тих, хто вказав США як головного союзника, підтримують прагнення України вступити до Європейського Союзу. І навпаки, підтримка Росії як головного союзника становила 10,4% у 2021 році, практично не змінивши свого показника з того часу, коли дослідження проводилося вперше, у 2014 році. Таким чином, підтримка проросійського вектора у зовнішньополітичному розвитку України залишається на анемічному рівні 10%.

Автори роблять висновок, що українські виборці будуть охочіше підтримувати ті українські уряди, які підтримують інтеграцію до ЄС, тісніші зв’язки з НАТО та верховенство права. Це те, що американці та німці часто називають «м’якою силою», коли вони підштовхують український уряд до більш активного виконання програми реформ.

Протягом останніх тижнів президент України Володимир Зеленський вжив кардинальних кроків, щоб показати відновлення боротьби проти російського впливу в медіа-галузі України, повертаючи у власність держави виробника двигунів Мотор Січ, переслідуючи певних корумпованих олігархів та ввівши санкції щодо колишніх урядовців. Водночас його команда демонструє більш позитивну риторику щодо європейської та євроатлантичної інтеграції. Якщо висновки опитування Демократичні ініціативи є вірними, президент Зеленський може отримати набагато більші політичні вигоди, у тому разі, якщо буде чітко і цілеспрямовано вибудовувати лінію своєї поведінки та політикуму України у прозахідному напрямку, ніж загравати з Росією. Ізольована та економічно скалічена Росія не може нічого запропонувати Україні, окрім вищих витрат на безпеку. На противагу їй, з боку Заходу Україна може отримати відкриті кордони, більші економічні можливості для населення, іноземні інвестиції, створення робочих місць та вищий рівень життя. Все, що потрібно зробити Україні, це виконати свої обіцянки.

Директор з питань міжнародного співробітництва Growford Institute Мирон Василик для НВ.