Бориса Джонсона “йдуть” у відставку. Людина-адепт української позиції в світі та коаліції союзників. Його роль важко переоцінити в справі відстоювання інтересів нашої держави та незалежності країни.
Абстрагуючись від політичних (чи геополітичних!) мотивів та причин його уходу з поста прем‘єр міністра Великої Британії маємо констатувати факт його абсолютно прагматичних поглядів на поточну ситуацію та заклику до раціональних дій виходячи з відчуття перспективи розвитку подій в тому числі в фінансовій та економічних сферах.
Ще пару місяців тому назад він заявив, що задля покращення умов життя громадян Великої Британії в умовах ризику наступаючої рецесії, варто зменшити податки, скоротити кількість державних чиновників та різних бюрократичних структур.
Одна з останніх його заяв, вже після оголошення заяви про відставку, звучить ще більш однозначно : “потрібно знизити податки, тому що це спосіб створити зростання та дохід, який нам потрібен для оплати якісних державних послуг”.
За всіма більш-менш порівняльними показниками соціально-економічного розвитку та рівня життя людей в України та на туманному Альбіоні перевага звісно не на нашу користь та, незважаючи на це, один із пропонованих ним рецептів відновлення економіки абсолютно логічно передбачає зменшення податків.
Рецепт звісно не новий, болісний для бюджету, проте якщо ми все ще сподіваємось на швидкі темпи економічного зростання після завершення війни, він є абсолютно безальтернативний.
Кожен раз коли в нашому суспільстві починається розмова про щось подібне ми чуємо по суті єдиний контраргумент щодо захисту видатків державного бюджету, який продається в інформаційному просторі у різних варіантах – від традиційного “західні донори нам це не дозволять робити” до банального “порахуйте компенсатори”.
У сухому залишку податкова політика держави залишається політикою статус-кво, адже на думку такого підходу резервів для зменшення податкового навантаження економіка України не має.
Ну хіба що крім сумнозвісної детінізації, яка в нас відбувається роками, але тіньовий сектор економіки, навіть за офіційними оцінками, від того не стає меншим!
То чи має вітчизняна економіка потенціал для зменшення податкового навантаження? Переконаний що так, адже у разі збереження рівня податкового навантаження в цілому по економіці на рівні 40%ВВП, ми не зможемо досягти навіть 5% економічного зростання економіки, не говорячи про те, що записано в презентованій нещодавно стратегії відновлення України (7%).
Економіку рухають інвестиції, а у декілька передвоєнний років, щоправда, в тому числі у зв‘язку з епідемією COVID-19, можна було спостерігати рівень капітальних вкладень на найнижчому рівні за всі попередні роки незалежності – ледь 12%.
Для зростання на рівні 7-10% потрібно інвестувати до 20-25% ВВП. Такі закони економіки, в якій все у відповідності до першого закону термодинаміки нічого не звідки не береться і безслідно нікуди не зникає. Хочемо зростати маємо інвестувати. Питання куди?
України для швидкого зростання крім інвестицій, створення галузей з високим рівнем доданої вартості (в презентованій у Лугано стратегії традиційно зазначалось про АПК, переробну промисловість, ІТ-сектор, ВПК) та менших податків вкрай потрібна ще більш глибока ступінь інтеграції в світові ланцюги виробництва інноваційних високотехнологічних товарів.
Наочним прикладом саме такої політики і певної незамінності для світової економіки є Тайвань, який в рамках альтернативної історії міг би поділити трагічну долю України внаслідок геополітичних амбіцій Китаю.
Проте ми бачимо той рівень військової, політичної, безпекової підтримки в першу чергу з боку США цій країни, що зводить нанівець ці зазіхання.
Але найголовнішим аргументом на користь такої моделі розвитку є економічні успіхи цієї країни у високотехнологічних галузях. Завдяки цьому ВВП на душу населення Тайваня за останні 10 років майже подвоївся. При цьому середнє значення сукупного податкового навантаження у Тайвані за цей же період становлять 15%ВВП!
Як зазначив в одному з численних інтерв‘ю на підтримку України інша видатна людина Ювал Харарі, на фоні війни в Україні державні витрати на військово-промисловий комплекс в більшості країн світу зростають.
Пригадаймо сенсаційну заяву канцлера Німеччини про суттєве збільшення видатків на оборону на 100 млрд евро. Цілком ймовірно, що середні витрати на ВПК, які до початку військової агресії росії, у більшості країн світу становили 2-3% ВВП вже найближчим часом можуть сягнути 5-6% ВВП.
Зрозуміло, що все це, як справедливо зазначає Харарі, завдяки зменшенню видатків на освіту, науку, охорону здоров’я і соціальний захист.
У зв‘язку з цим слід зазначити, що інвестиції у ВПК непродуктивні по своїй економічній суті, адже жодним чином не збільшують добробут населення та якість рівня життя.
У житті старшого покоління українців вже була одна гонка озброєнь і всі добре пам‘ятають чим це скінчилось.
У 30 роках минулого століття військова індустріалізація сталіна обернулась голодомором для мільйонів українців, а у 70-80 роках – розвалом СРСР.
Тому на глобальному рівні важливішим є створення нової системи світової безпеки ніж інвестиції у ВПК, а на рівні країни формування процвітаючої країни і заможного суспільства. Такого хоча б як на Тайвані.
Звісно ніхто не говорить про те, що про безпеку не треба дбати, проте навряд чи Україна зможе собі дозволити державні витрати на такому рівні після завершення війни та й питання не в стільки в обсягах витрат скільки в їх цільовому призначення та ефективному використанні.
Для прикладу можна нагадати, що лише військовий збір, запроваджений у 2014 році за весь час свого існування дозволив згенерувати більше $5 млрд, що безслідно розчинялись до недавнього часу в загальному фонді державного бюджету.
Та й тепер, судячи з усього, громадянське суспільство та іноземні партнери прагнуть допомагати ЗСУ напряму, оминаючи державні інстанції та підводні камені вітчизняного бюджетного законодавства.
Якщо масштаби волонтерської допомоги перевести як гроші, так і бартер, у фінансовий еквівалент, то здається він є співставними з обсягами надходжень від так званих фіскально значущих податків.
В історії можна знайти певні закономірності та не вони її рухають. Сама історія щодня формується рішеннями людей.
Бажано, щоб то були рішення, про які говорять Джонсон з Харарі.
Давно зрозуміло, що саме вони можуть змінити перебіг подій неочікуваним для всіх чином. Наочним прикладом такого кроку є відповідь нашого президента на “непристойну пропозицію” адміністрації Байдена.
Особисто мені більш до вподоби історія з підводним човном “москва” на Зміїному. Тож чому б і в інших сферах нашого життя не вийти з матриці конформістського мислення бюджетними категоріями, що вже завела Україну в глухий кут, та скориставшись історичним вікном можливостей зробити потужний економічний ривок, а не плентатись й надалі немічними кроками ще десятиріччя намагаючись наздогнати світових економічних лідерів.
“Україна повинна виграти не війну, а й мир”, – каже Харарі. Не бачу підстав з ним не погоджуватись! Цей мир має бути світом нового суспільного договору і нових цінностей, не патерналізму, а економічної свободи, благополуччя й безпеки, громадянського, а не етнічного націоналізму.
Джерело: Бізнес Цензор