Стосовно взаємодії з МВФ… та іншими потенційними міжнародними кредиторами…
Існує зв’язок між силою антикорупційних органів, силою інших інституцій і макроекономічною дисципліною. Припускаю, що оптимальна політика може вимагати більшої макроекономічної гнучкості, ніж застаріла традиція, якщо вам потрібно взяти курс на розвиток.
Подібне, як ми бачили, успішно застосовували інші країни. Як приклад завжди цікаво наводити країни Східної Азії — Японію, Тайвань, Корею. Вони демонстрували більшу макроекономічну гнучкість, аніж МВФ зазвичай дозволяє сьогодні.
Скористалися вони нею успішно, але МВФ висловлюють занепокоєність якщо ці країни не встановлять макрофінансову дисципліну, гроші будуть витрачені в корупційний спосіб. І якщо ви подивитеся на досвід Індонезії або Філіппін, ви переконаєтеся, що вони діяли контрпродуктивно, адже їхнє зовнішнє фінансування зникало в жахливих витратних проєктах — зовсім не так, як у Кореї та Японії.
Тож думаю, ви погодитеся, що з точки зору міжнародних фінансових установ, цей зв’язок (між силою антикорупційних органів, інших інституцій і макроекономічною дисципліною) цілком логічний. Але треба докладати неабияких зусиль аби сформувати правильну політику.
Якщо Україна зможе переконати міжнародних кредиторів в тому, що вона інсталює потужні антикорупційні механізми, що вона матиме більші ступені свободи для проведення стимулюючої політики.
Я думав про питання режиму державних закупівель і про проблеми тотальної вільної торгівлі, тому що це ще одна царина, в якій превалює неоліберальна ідеологія, але вона суперечить прикладам успішного і стрімкого економічного зростання, які ми бачили в минулому.
Неоліберальна ідеологія стверджує, що абсолютно вільні ринки і абсолютно вільна торгівля — в тому числі відсутність преференцій для місцевих постачальників при держзакупівлях — це шлях до ефективності, а відтак, і економічного розвитку.
Але коли ви дивитеся на Корею, Японію, то на початкових стадіях вони розвивалися, маючи високі митні бар’єри. І так само було в Німеччині наприкінці 19 століття: величний період німецького економічного зростання супроводжувався високими тарифними бар’єрами. Та й економічне зростання США у 19 столітті спиралося на такі бар’єри. І якщо звернутися до великого американського економічного теоретика і першого міністра фінансів США Александра Гамільтона, то його філософія розвитку Америки була аж ніяк не моделлю тотальної вільної торгівлі.
Тож правда полягає в тому, що чимало прикладів розвитку є прикладами використання преференцій заради місцевого розвитку, преференцій, які так чи інакше порушували принципи вільної ринкової моделі.
Доволі цікаво буде подивитися на сучасну Британію – Сполучене Королівство, яке в минулому було абсолютним екстремістом стосовно моделі вільної торгівлі.
Зараз ми залишили — ось-ось залишимо – Євросоюз. Наш уряд — і я його в цьому дуже підтримую — поставив вкрай чіткі екологічні цілі: розвивати наші прибережні вітрові ресурси в Північному морі — це один із найбільших наших ресурсів – для того, щоб звільнити від вуглецю нашу економіку. Наш прем’єр — і я підтримав його в цьому — дав чітку кількісну обіцянку, що ми побудуємо енергосистему, яка дозволить отримувати 40ГВт електроенергії з альтернативних джерел до 2030 року.
Це доволі цікаво, тому що як ви знаєте, уряд, який ставить кількісні цілі для певної перспективної галузі, часто досягає їх шляхом відступу від неоліберальної ідеології.
Так, британський уряд опікується питаннями найбільш повного забезпечення місцевої складової в ланцюгу постачань для розвитку цієї галузі. Тож він застосує певні види субсидій і допомоги, намагаючись побудувати ланцюжок місцевих постачальників для розвитку морського вітроенергетичного проєкту. Важко очікувати, що Уряд покине його напризволяще, на розсуд сил вільного ринку.
Як ви знаєте, Уряд Великої Британії — доволі консервативний та орієнтований на ринок, при цьому він говорить про кількісні показники та про розвиток місцевих постачань, що потребує певних місцевих преференцій. Тому на вашому місці я б також наполягав на запровадженні низки місцевих преференцій у сфері державних закупівель.
Думаю, що це найлегший спосіб сприяти розвитку національної економіки, відходячи від критеріїв вільної торгівлі. Але якщо ви наполягатимете на локалізації в держзакупівлях, вам точно доведеться переконати МВФ та інших, що ви маєте дуже міцні антикорупційні механізми. Тому що кредитори вбачатимуть у цьому можливість для банальних зловживань.
Я маю на увазі, що кращими ви зробите свої антикорупційні механізми, то більше шансів матимете на використання інструменту локальних преференцій у держзакупівлях для стимулювання розвитку українського бізнесу — в тому числі малого та середнього — в усіх галузях економіки.
Тож думаю, ми розуміємо, що існує стійкий взаємозв’язок між міцністю антикорупційних інституцій та довірою до них і ступенями свободи Уряду, що дозволяють користуватися певними видами субсидій або локальних преференцій, які, на мою думку, знадобляться для підтримки та розвитку української економіки.
Едеір Тернер, видатний вчений і практик макрорегулювання, один з архітекторів виходу Великої Британії із глобальної фінансової кризи 2008–2009 років, автор книги «Між боргом і дияволом: гроші, кредит і реформування глобальних фінансів».
Читайте також: Едеір Тернер про те, чому сильні антикорупційні та інші інституції важливі для економіки.