Україна отримала статус країни-кандидата до складу країн-членів Європейського союзу. Це велика політична перемога, але водночас й шлях, що відкриває нові перспективи і виклики, повний підвищених вимог до різних аспектів суспільного життя в тому числі у сфері оподаткування.
Отож, варто окреслити вектори розвитку національної системи оподаткування саме в цьому контексті, оскільки повноправне членство, якого ми прагнемо досягти, вимагає виконання певних вимог.
Нагадаю, що фундаментальним базисом існування ЄС є чотири свободи: пересування людей, товарів, капіталу і послуг. З огляду на це у засадничому документі, прийнятому далекого 2001 року “Податкова політика в Європейському союзі – Пріоритети на роки вперед“, зазначається, що країни-члени ЄС, поважаючи правила Спільноти, і вправі самі вирішувати яку податкову систему мають будувати, що найбільше відповідає їхнім пріоритетам.
Оскільки довгострокова мета країн-членів ЄС побудувати найбільше компетентну та, додалося згодом, зелену економіку у світі саме в Європейському регіоні, то підвищений рівень податкової координації між країнами-членами має сприяти досягненню цієї стратегічної мети.
Головна особливість тут полягає у тому, що в сфері непрямих податків (ПДВ та акцизи), необхідною умовою є податкова гармонізація на що власне спрямовані відповідні європейські директиви.
Водночас в сфері прямих податків (персональний прибутковий та корпоративний прибутковий податки) така координація не є обов‘язковою, хоча бажаною з метою усунення підстав для недоброзичливої податкової конкуренції між країнами та необґрунтованих втрат податкових надходжень.
Більшість європейських країни це типові країні суспільного добробуту, отож потрібно мінімізувати податкові втрати, необґрунтовані пільги, усунути наявні податкові розриви.
Цього не завжди вдається досягати, і типовим тут є кейс республіки Ірландія, якою протягом 2000-х років надавались значні податкові преференції світовим цифровим гігантам, зокрема, Apple, що дозволило високими темпами економічного зростання швидко підвищити рівень життя в країні. Оскільки судове рішення в останній інстанції щодо даного кейсу було на користь Apple, то з метою усунення можливостей для оптимізації платежів з корпоративного прибуткового податку Єврокомісією був ініційований проєкт уніфікації підходів до визначення бази цього податку на теренах ЄС (так званий СССТВ), але його результативність явно є недостатньою, тому ініціатива в цій сфері була перехоплена ОЕСР, країни-члени якої вже досягли угоди про запровадження мінімального корпоративного податку для транснаціональних корпорацій.
Довгостроковими цілями в сфері оподаткування для країн ЄС є створення робочих місць, стимулювання притоку інвестицій, коригування негативних екстерналій, підвищення добровільності сплати податків та зменшення нерівності розподілу доходів.
Очевидно, що в рамках такого широкого спектру цілей має в подальшому розвиватись національна податкова системи України незважаючи на вкрай однозначні та жорсткі вимоги європейських податкових директив, положення яких імплементовані у вітчизняне податкове законодавство, на думку експертів, не більше як на 30-40%.
Основне завдання полягає у формуванні більш прозорої, більш підзвітної та більш ефективної для ведення економічної діяльності на теренах ЄС податкової системи. І тут найголовніше, щоб зміни, на які очікує вітчизняна система оподаткування, були на краще не лише на папері, а й у реальному житті бізнесу та громадян.
Для цього потрібно щоб податкові механізми, що мають бути впроваджені згідно з вимогами європейського законодавства, були не формальними і слугували, як часто трапляється, підставою для колізій та суперечностей, а саме тими інструментами, що забезпечують транспарентність, підзвітність та ефективність сплати податків.
Виходячи з останнього доступного звіту про “Податкові тренди у Європейському союзі” можна зробити висновки про структуру податкових систем країн ЄС та про тенденції їхнього розвитку. Заради істини слід зазначити, що наведені там статистичні дані лише за 2019 рік, але, як показує досвід, структури податкових систем змінюються повільно, тому можна роботи достатньо релевантні порівняння з більш пізнішими статистичними даними, що характеризують податкову систему України.
Порівнюючи дані можна побачити, що знаходячись на середньоєвропейському рівні оподаткування вже сьогодні (сукупне податкове навантаження в України сягає 40% ВВП), вітчизняна система оподаткування має певні структурні диспропорції. Найбільш наочно це простежується в частині оподаткування споживання.
В середньому по країнах ЄС між базами оподаткування праця, споживання і капітал податковий тягар розподіляється у пропорції 52%, 28% і 20%, відповідно, в той час як в Україні відповідні показники становлять 49%, 36% та 15%.
Цілком очевидним є асиметричний ухил в оподаткування споживання.
Нагадаю, що ПДВ у відсотках до ВВП в Україні складає найбільшу величину близько 10% (середнє по ЄС 7,2%), а в доходах державного бюджету близько 40% (середнє по ЄС 18%).
Саме така залежність доходів державного бюджету України від одного податку призвела до того, що після початку війни внаслідок виїзду за кордони країни близько 8 млн громадян споживання суттєвим чином скоротилось, а доходи бюджету впали пропорційно фізичному скороченню кількості кінцевих платників.
Звісно сподіваємось, що все це тимчасово, але наразі ситуація складна.
Поряд з цим слід відзначити, що регулятивний потенціал вітчизняної податкової системи використовується не в повному обсязі, оскільки окремі податки та збори мають регресивний характер, а податкові механізми компенсації так званих зовнішніх негативних ефектів є мінімальними (забруднення навколишнього середовища, шкідливі звички, надмірна забудова).
Певні прояви структурних диспропорцій можна побачити у тому, що у структурі податкових надходжень екологічний податок в десятки разів менший від середнього показника для країн ЄС, а податок на майно менше середньостатистичного значення для ЄС більш як утричі.
Подолання цих диспропорцій і буде найскладнішим “домашнім завданням” для України на період набуття повноправного членства.
Це завдання є тим більш амбіційним, що існують певні зобов‘язання взяті Україною в межах іншого важливого “податкового проєкту” BEPS, яким передбачається не менш потрібний для нас рух у бік закриття прогалин законодавства та можливостей для ухилення від сплати податків.
Поряд з цим, з огляду на об‘єктивні негативні обставини поточного моменту для нашої країни, зумовлені в першу чергу війною, першочергові завдання для не податкові і полягають вони в якнайшвидшому відновленні української економіки, а це передбачає заходи певної податкової лібералізації.
Що, деколи та в якій послідовності буде принесено в жертву в межах відомої податкової дилеми “соціальна справедливість – економічна ефективність” на разі сказати складно.
Залишається лише сподіватись на мудрість розробників майбутньої податкової політики держави, бо невігластво завжди приречене на бідність!
Костянтин Швабій професор. експерт Growford Institute
Джерело: https://biz.censor.net/m3350727