Благодійний фонд Сергія Притули за три дні зібрав 600 млн грн на купівлю чотирьох безпілотників “Байрактар” для ЗСУ. Турецький виробник був настільки зворушений такою солідарністю, що пообіцяв три БПЛА передати українському війську безоплатно. Зібрані кошти, натомість, попросив “спрямувати на допомогу в боротьбі народу України”.
Фонд “Повернись живим”, завдяки народній підтримці, придбав для українського війська 10 безпілотних комплексів PD-2 із пересувними наземними станціями, загальною вартістю близько 300 млн грн.
Ці БПЛА вітчизняного виробництва коригуватимуть, зокрема, американські ракетні артилерійські системи HIMARS.
На спеціальний рахунок для допомоги війську, який НБУ відкрив у перший день повномасштабної війни, надійшло 17,7 млрд грн, з них майже 5,4 млрд грн в еквіваленті переказано з-за закордону в іноземній валюті. Тобто, сума внутрішніх пожертв становить 12,3 млрд грн (станом на 1 липня).
Вражає, чи не так? Адже йдеться не про позики під захмарні відсотки, а про благодійність у чистому вигляді. І це лише окремі приклади солідарності Українського народу в ім’я перемоги, якою захоплюється весь світ.
Весь світ, але не власний Національний банк. Який належить цьому народові.
Ще 30 травня Голова НБУ в своїй програмній статті констатував, що “економічна логіка починає заміщувати психологічний шок початку війни і переважання благодійних мотивів. Бізнес намагається максимізувати прибуток, а громадяни — збільшити доходи та захистити заощадження”.
Далі робиться “логічний”, з точки зору НБУ, висновок: “Така зміна в психології бізнесу та громадян має враховуватися й у економічній політиці”.
2 червня, рівно за три доби після публікації згаданої статті, усі ми зрозуміли, про що йшлося пану Шевченку. Демонструючи “вищий пілотаж” в реалізації своїх дискреційних повноважень, Нацбанк взяв і підвищив облікову ставку відразу на 15 відсоткових пунктів до 25%.
Використавши для обґрунтування свого рішення аргументи, завбачливо озвучені в статті Голови, НБУ висловив також очікування, “що уряд та банки адекватно відреагують на зміну облікової ставки відповідним підвищенням ставок за ОВДП та депозитами”.
За місяць, як ми бачимо, цього не сталося.
Ставки за тримісячними депозитами в середньому по банківській системі з 2-го до 30-го червня підвищились лише на 1,9 в. п. до 8,1%, а за довшими депозитами ставки зросли менш ніж на 1 в. п. Наприклад, ставка за шестимісячним депозитом у Приватбанку на початок липня становить 5,5%.
Дещо більше ставки за депозитами зросли у банків, що мають проблеми з ліквідністю, у тому числі внаслідок одномоментного підвищення вартості довгострокового рефінансування від НБУ, яка прив’язана до облікової ставки. Але це мало мінімальний вплив на загальну картину: банки не зацікавлені в залученні депозитів у ситуації, коли кредитування фактично відсутнє.
Уряд в особі Мінфіну відмовився підвищувати ставки за військовими облігаціями, наголосивши, що це, в першу чергу, інструмент підтримки державного бюджету в період повномасштабного вторгнення рф, а не інструмент для максимізації доходу від інвестиційної діяльності. Ставки за військовими ОВДП залишилися фіксованими: за 3-місячними – 9,5%, за 6-місячними – 10%, за 1,5-річними – 11,5%.
Зі слів Урядового уповноваженого з питань управління державним боргом, Мінфін спостерігає значний інтерес до військових облігацій з боку громадян. Це також підтвердили представники ICU, зазначивши, що українські громадяни дуже активні на ринку облігацій і хочуть фінансово підтримати країну.
То кому ж вірити? Національному банку, який приписує громадянам банальне бажання збільшити доходи, чи Мінфіну разом з ICU, які говорять про значно шляхетніші мотиви українців у стані війни?
Урядовий уповноважений також звернув увагу на те, що механізм визначення ціни облігацій на вторинному ринку наразі не працює, відповідно, в Мінфіну немає цінових індикаторів.
Проте, якщо взяти до уваги рівень ставок за депозитами, а також попит населення на військові облігації (за поточними ставками), можна припустити, що ці 9,5-11,5% і є справедливою вартістю грошей на цей момент.
Можливо, банки, бізнес і громадяни значно краще, ніж НБУ, засвоїли той простий факт, що поточна інфляція спричинена шоками пропозиції, а не надмірною кількістю грошей.
Натомість, Нацбанк з його обліковою ставкою на рівні 25%, вочевидь, трохи перестарався. Паралельно створивши для банків супер тепличні умови, чим фактично відрізав їх від первинного ринку ОВДП. Жоден банк не купить облігації під 9,5-11,5%, якщо можна вкласти кошти в депозитні сертифікати НБУ під 23%. Банківський бізнес – це таки не благодійність.
Мінфін усе ж зробив виняток і прив’язав дохідність військових облігацій, які продає Нацбанку, до середнього значення облікової ставки за річний період, що передує купонним виплатам (плаваюча ставка).
Нацбанк цим не вдовольнився і продовжив вимагати від Мінфіну підвищення ставок за військовими ОВДП, що розміщуються на ринку, вдаючись до відвертого шантажу.
В оригіналі це виглядає так: “за відсутності кроків зі збільшення ринкових залучень ризики для макрофінансової стабільності зберігатимуться, що змушуватиме Національний банк утримувати облікову ставку на високому рівні довше для їх нівелювання”. Збільшити ринкові запозичення Національний банк пропонує шляхом підвищення дохідності ОВДП “відповідно до останніх змін облікової ставки”.
За інформацією НБУ, 23 червня відбулося чергове засідання Ради з фінансової стабільності (РФС), де обговорювались “системні ризики для фінансової стабільності, що виникають через монетарне фінансування дефіциту державного бюджету Національним банком України”.
Члени РФС погодили ключові напрями дій, спрямовані на звуження дефіциту бюджету та зниження обсягів його монетарного фінансування. Серед них і знайома нам “активізація внутрішніх ринкових боргових залучень”.
Проте, члени РФС (до числа яких належать і Міністр фінансів, і Голова НБУ) мабуть по-різному бачать шляхи “активізації ринкових залучень”. На останньому аукціоні з розміщення військових облігацій, який відбувся 28 червня, Мінфін залишив ставки незмінними (9,5-11,5%) і залучив у гривні лише 350 млн.
Вільні кошти у населення вичерпуються з кожним днем, а ресурс банків, як вже зазначалося, заблокований через захмарну ставку за депозитними сертифікатами НБУ.
Ситуація виглядає патовою. Мінфін не може виконати поради НБУ, оскільки кількаразове збільшення витрат на обслуговування державного боргу в стані війни рівносильне самогубству.
НБУ, зі свого боку, теж не хоче докладати жодних зусиль для “активізації ринкових залучень”. Оскільки для цього потрібно було не підвищувати, а навпаки знизити ставку за депозитними сертифікатами, що підштовхнуло б банки до пошуку альтернатив для вкладення коштів.
Потрібно шукати рішення.
Зважаючи на масштаб викликів, з якими зіткнулася Україна, буде цілком доречно звернутися до досвіду найпотужнішого центрального банку світу – Федеральної резервної системи США – за часів Другої світової війни.
Ще у квітні Юрій Городніченко звернув увагу на пізнавальну статтю Гарі Річардсона з Федерального резервного банку Річмонда під назвою “The Federal Reserve’s Role During WWII“.
Наведемо в перекладі деякі важливі з точки зору піднятої теми цитати.
“Фінансування війни було центром місії Федеральної резервної системи воєнного часу. Ця місія відрізнялася від місії Системи до і після війни”.
Нашому Національному банку варто було б дуже уважно поставитись до цієї на позір простої думки. З неї випливає усе інше.
“Плани фінансування війни були розроблені казначейством і Федеральним резервом. Ці організації часто збиралися, щоб визначити, як фінансувати війну та організувати механізми для маркетингу державних цінних паперів Сполучених Штатів”.
Виявляється, міністерство фінансів (казначейство) і центральний банк можуть порозумітися, якщо останній керується логікою, викладеною в першій цитаті.
“Щоб витрати на війну були розумними, казначейство попросило Федеральну резервну систему встановити низькі відсоткові ставки. Резервні банки погодилися купувати казначейські облігації за ставкою 3/8 відсотка річних, що значно нижче за типову ставку мирного часу на рівні 2-4 відсотки. Прив’язка відсоткової ставки набула чинності в липні 1942 року і діяла до червня 1947 року. Резервні банки знизили свою дисконтну ставку до 1 відсотка і створили пільгову ставку 1/2 відсотка для позик під заставу короткострокових державних облігацій, що значно нижче ставок 3-7 відсотків, які були звичними у 1920-х роках. Усі резервні банки ввели ці ставки навесні 1942 року. Ставки діяли до січня 1948 року”.
Тут коментарі взагалі зайві. Хіба що слід зазначити, що інфляція в США у 1941-1942 рр. перевищувала 9%, але за допомогою низки адміністративних заходів була знижена до рівня 2-3% у 1943-1945 рр.
“Рада директорів ФРС та резервні банки продавали військові облігації своїм співробітникам. Кожна організація відстежувала загальний обсяг продажів і оприлюднювала його на робочому місці. Наприклад, у квітні 1943 року співробітники ФРС Нью-Йорка придбали облігації на суму понад 87 000 доларів, що дозволило армії придбати 105-мм гаубицю та винищувач P-51 Mustang”.
Як тут не згадати Сергія Притулу з його “Байрактарами”.
Як то кажуть, бери й роби.
Міністерству фінансів варто було б приділити більше уваги популяризації військових облігацій серед населення (можливо, з використанням вищезазначених прикладів), а також максимально спростити процедуру купівлі.
Крім того, Уряду доцільно розглянути можливість виплати військовими облігаціями частини заробітної плати високооплачуваним працівникам державного сектору. Ясна річ, не підвищуючи їхню дохідність.
А Національному банку врешті слід усвідомити, що “максимізація прибутку” в умовах війни називається “мародерство”, і спробувати краще думати про Український народ, який протистоїть навалі московської орди і виборює краще майбутнє для всього світу.
засновник GROWFORD Institute, радник Міністра фінансів України для Бінес Цензор