Основи фінансової політики в Україні мають формувати зниження відсоткових ставок за банківськими кредитами при обмеженні деструктивних напрямів банківської діяльності. А також – регулювання відтоку національного капіталу в зовнішні активи.
Тривалий час однією з критичних проблем в економіці України є низький рівень банківського кредитування та жорстка монетарна політика, яку впроваджує Національний банк України (НБУ).
Рівень працюючих банківських кредитів корпоративному сектору економіки зараз складає близько 9% ВВП, а облікова ставка НБУ – 6% при річній інфляції 3%.
Такі параметри грошово-кредитного ринку України об’єктивно ускладнюють завдання виходу з економічної кризи і переходу на траєкторію економічного зростання.
Едеір Тернер – автор книги “Між боргом і дияволом: гроші, кредит і реформування глобальних фінансів”, у ході круглого столу “Реформування глобальних фінансів: пошук оптимальних шляхів у нестабільній системі”, організованого Growford Institute 8 грудня, звернув увагу на такий аспект.
Україна вже досягла низьких темпів інфляції, в той же час країни, які швидко зростали в останні роки, або ж проводили активну політику індустріального розвитку (Туреччина, Корея, Тайвань), зазвичай мали інфляцію на рівні 5-10%.
І проблема таких країн, як Україна, полягає не в тому, щоб повністю придушити інфляцію. А в тому, щоб зробити інфляцію керованою, бути в змозі управляти інфляційними очікуваннями та не зірватися у прірву гіперінфляції.
Важливим є питання підтримання довіри до політики центрального банку і утримання стабільного макроекономічного середовища, які в багатьох країнах, що розвиваються, можуть реалізуватися і за більш високих показників інфляції.
Тому закономірно, що у випадку України завдання зниження темпів інфляції вже не є пріоритетним, а тому відпадає необхідність у проведенні жорсткої монетарної політики.
Тернер підкреслює: якщо центральний банк країни має облікову ставку на рівні 6% при річних темпах інфляції в 3%, то зазначену політику важко назвати м’якою і такою, що стимулює розширення банківського кредитування (що має місце в Україні).
У випадку таких країн, як Україна, дуже важливим питанням, яке має знаходитися у центрі економічної політики, є питання банків розвитку.
Якщо додатковий попит в економіці створюють приватні банки, то є небезпека, що нові банківські кредити підживлюватимуть буми на ринку нерухомості або ж прийматимуть форму споживчого кредитування.
Як показав досвід азійських країн, які швидко зростали в останні десятиріччя, банки розвитку були основними суб’єктами національних банківських систем і виступали драйверами масштабних продуктивних інвестицій, які підняли ці країни на вищий штабель економічного розвитку.
Ефективні державні банки створюють нову купівельну спроможність економіки, надаючи кредити бізнесу для фінансування інвестиційних проектів, таким чином вони збільшують як рівень внутрішнього попиту, так і пропозиції.
Таким чином, державні банки розвитку можуть стати активними гравцями, які акумулюють необхідні фінансові ресурси та спрямовують їх на цілі економічного розвитку.
Успішні азійські країни, такі як Японія, Корея і Тайвань, вдавалися до жорсткого регулювання банківської діяльності і заохочували банки до спрямування ресурсів на продуктивне кредитування перспективних напрямів розвитку.
Як стверджує Тернер, ці країни стали багатими, відхиливши практично всі рецепти “Вашингтонського консенсусу”.
Кредитна політика азійських країн, основою якої було спрямування банківських кредитів на продуктивні інвестиції, включала такі невід’ємні компоненти: субсидування кредитів за рахунок від’ємних реальних ставок, обмеження конкуренції продуктивним кредитам з боку споживчих кредитів і спекулятивних активів, а також обмеження міжнародних потоків капіталу та можливостей інвестувати національні заощадження за кордон.
Взірцем для державних банків в Україні мали б стати, як банки розвитку успішних азійських країн, так і державні банки деяких розвинутих країн.
Зокрема, Німецький банк розвитку KfW відіграв ключову роль у реконструкції економіки Німеччини після Другої світової війни і на сьогодні є локомативом розвитку пріоритетних галузей економіки.
Кредити банку KfW свого часу дали змогу профінансувати численні проекти в галузі машинобудування, які згодом сформували кістяк економіки ФРН.
На сьогодні активи банку становлять 14% ВВП Німеччини і 6% сумарних активів німецьких банків.
В останні роки банк KfW активно фінансував проекти у сфері відновлюваної енергетики, реалізуючи програму Energiewende.
Оскільки частка держави в активах банківської системи України становить 53,5%, а в депозитах населення – 60,6%, то наша країна має на сьогодні всі можливості для піднесення інвестиційного кредитування для досягнення цілей розвитку.
Але вирішення завдань перетворення державних банків України в повноцінні інститути розвитку неможливе без вдосконалення системи корпоративного управління у цих банках і зміни стратегій їх розвитку.
Радикальна зміна ролі державних банків у економіці України, суттєве зниження відсоткових ставок за банківськими кредитами при обмеженні деструктивних напрямів банківської діяльності, а також регулювання відтоку національного капіталу в зовнішні активи мають сформувати основоположні напрямки нової фінансової політики в Україні.
Засновник та голова правління Growford Institute Віталій Ломакович для Цензор.Нет.