Чому українські банки, маючи значні обсяги депозитів, не кредитують український бізнес?
У грудневому “Звіті про фінансову стабільність” НБУ чітко і недвозначно заявив, що “з вересня фінансова система повною мірою відновила функцію фінансового посередництва”.
Однак, не до кінця зрозуміло, про яке саме посередництво йдеться.
З економічної літератури добре відомо, що основною функцією фінансового посередництва є трансформація заощаджень в інвестиції, тобто, у випадку банківської системи йдеться про “трансформацію” депозитів у кредити суб’єктам господарювання.
Однак, якщо прийняти цю слушну точку зору, то логіка НБУ дає збій. Пропоную з’ясувати все, спираючись на конкретні цифри і факти за підсумками 2020 року.
За даними НБУ, депозити домашніх господарств (разом з ФОП) протягом 2020 року зросли на 154,2 млрд грн (26,8%) до 730,3 млрд грн, у т. ч. в національній валюті – на 94,2 млрд грн (27,8%) до 433,4 млрд грн.
Стрімке зростання обсягу гривневих депозитів було обумовлене витрачанням бюджетних коштів на соціальні потреби (первинне сальдо бюджету становило близько 96 млрд грн або 2,3% ВВП), конвертацією частини переказів трудових мігрантів (загалом становили $12,1 млрд), зростанням заробітної плати (на 10,4% порівняно з попереднім роком) тощо.
Зростання депозитів у національній валюті відбулося переважно за рахунок збільшення коштів на вимогу на 82 млрд грн або 48,7%, що було обумовлено зниженням схильності до споживання в умовах кризової невизначеності.
Додатковим чинником прискореного зростання коштів на поточних рахунках було звуження спреду між ставками за депозитами на вимогу і до 1 року з 5,8 п. п. до 3,2 п. п. протягом 2020 року.
Загальний обсяг депозитів нефінансових корпорацій за підсумками 2020 року зріс на 115,8 млрд грн (26,7%) до 549,5 млрд грн, у т. ч. кошти в національній валюті – на 93,1 млрд грн (34,7%) до 361,3 млрд грн.
Збільшення депозитів корпоративного сектору було обумовлене переважно надходженням коштів від господарської діяльності (зокрема експортної виручки) на тлі низької інвестиційної активності підприємств (за підсумками січня – вересня капітальні інвестиції скоротилися порівняно з відповідним періодом попереднього року на 35,4%).
На думку деяких дослідників, чинником зростання депозитів було також витрачання раніше накопичених заощаджень на цілі споживання з подальшим акумулюванням цих коштів на розрахункових рахунках підприємців.
Загалом обсяг депозитів у банківській системі за 2020 рік збільшився на 276,5 млрд грн (25,8%) до 1348,1 млрд грн, у т. ч. в національній валюті – на 197,5 млрд грн (30,7%) до 840,2 млрд грн.
Стрімке збільшення зобов’язань мало знайти адекватне відображення і в активній частині балансу банків. Мало відобразитися і відобразилося, проте не на кредитному портфелі банків.
Обсяг кредитів, наданих клієнтам, за підсумками 2020 року скоротився на 69,8 млрд грн (6,8%) до 963,7 млрд грн.
НБУ справедливо наголошує, що скорочення загального обсягу кредитного портфеля банків відбулося за рахунок списання з балансів непрацюючих кредитів (NPL).
Виконуючи один зі структурних маяків програми співпраці з МВФ, державні банки розробили плани роботи зі зниження NPL і почали втілювати їх в життя.
Відтак обсяг NPL у банківській системі за підсумками 2020 року зменшився на 100,4 млрд грн (до 430,4 млрд грн), у т. ч. в національній валюті – на 32,8 млрд грн, в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті) – на 67,6 млрд грн.
Обсяг працюючих кредитів збільшився за 2020 рік на 52,4 млрд грн, зокрема у гривні – на 31,0 млрд грн, в іноземній валюті (внаслідок курсової переоцінки) – на 21,4 млрд грн (у доларовому еквіваленті – скорочення на $0,7 млрд).
З вказаного приросту кредитів у національній валюті на корпоративних позичальників припадає лише 14,1 млрд грн, що навіть менше обсягу кредитів, наданих за програмою 5-7-9% (17,5 млрд грн).
Подібну динаміку демонструє також показник чистих кредитів (загальний обсяг кредитів зменшений на величину резервів): мляве зростання після скорочення у ІІ кварталі (на кінець року обсяг чистих кредитів корпораціям не досягнув рівня кінця І кварталу).
Проте одне принципове запитання залишається без відповіді з боку НБУ: чому обсяг працюючих (а також чистих) кредитів корпораціям скорочувався у 2019 році, коли не було жодної пандемії?
Правдива відповідь не вигідна Національному банку: низька кредитна активність банків значною мірою обумовлена невиваженою процентною політикою регулятора впродовж кількох попередніх років та невиправдано жорсткими вимоги до оцінки розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями (постанова від 30.06.2016 року №351).
Простіше кажучи, НБУ за кілька років “відучив” банки кредитувати бізнес.
Запровадження Національним банком довгострокового рефінансування банків не здатне спричинити істотного пожвавлення кредитної активності, оскільки не має цільового призначення.
Довгострокового рефінансування на термін від 1 до 5 років протягом травня-грудня 2020 року було надано 48,5 млрд грн (зокрема, у IV кварталі – 32,2 млрд грн).
Банки не мають мотивації до кредитування бізнесу і обирають альтернативні напрями вкладення коштів: найбільший приріст активів банків у 2020 році забезпечили вкладення у цінні папери та довгострокові інвестиції (на 251,9 млрд грн або 46,7%), кореспондентські рахунки в інших банках (на 57,8 млрд грн або 48,9%), строкові вклади в інших банках (на 15,4 млрд грн або 44%), на тлі вищезазначеного скорочення кредитного портфеля на 69,8 млрд грн (6,8%).
Зокрема, вкладення банків в ОВДП збільшились за 2020 рік на 183 млрд грн (54,4%) до 519,5 млрд, значно перевищивши обсяг чистих кредитів суб’єктам господарювання (436 млрд грн).
Водночас, портфель державних облігацій у власності НБУ за рахунок планового погашення скоротився на 12,5 млрд грн (3,7%).
У лютневому “Огляді банківського сектору” НБУ повідомляє, що зростання вкладень в ОВДП забезпечило дві третини номінального річного приросту чистих активів банків та майже 80% у IV кварталі 2020 року.
Зростання привабливості вкладень в ОВДП було зумовлено підвищенням їхньої дохідності.
Внаслідок девальваційного сплеску у березні, зростання ставок на міжбанківському ринку та дохідності державних облігацій на вторинному ринку Міністерство фінансів майже на два місяці втрачало можливість розміщувати гривневі ОВДП на прийнятних умовах.
Аукціони відновилися лише наприкінці квітня після підвищення середньозваженої дохідності облігацій до 11,24% (порівняно з 9,79% у лютому).
Зниження облікової ставки до 6%, укладення угоди з МВФ та зміцнення гривні у ІІ кварталі призвели до зменшення середньозваженої дохідності ОВДП у липні до 8,10% (зокрема, до 1 року – 7,71%).
Проте, внаслідок припинення циклу пом’якшення процентної політики НБУ, проблем у стосунках з МВФ та посилення девальваційних процесів на тлі зростання потреб Мінфіну у залученні коштів для фінансування видатків бюджету, починаючи з серпня ставки за ОВДП знову почали зростати і в грудні середньозважена дохідність сягнула 11,03%.
Враховуючи досвід протидії кризі інших центральних банків країн, що розвиваються, головною причиною зростання вартості державних запозичень слід вважати цілковиту бездіяльність НБУ в частині впливу на кон’юнктуру вторинного ринку ОВДП.
НБУ міг би скористатися прикладом інших 20 центральних банків країн, що розвиваються, і (окрім глибшого зниження облікової ставки) застосувати програму купівлі державних цінних паперів.
Цим він не лише посприяв би стійкості державних фінансів за рахунок зниження вартості запозичень, але й “заробив” би схвальну оцінку від МВФ.
Проте, у грудневому “Звіті про фінансову стабільність” Національний банк вкотре наголосив, що “не планує вдаватися до непрямого фінансування дефіциту бюджету через збільшення портфеля урядових цінних паперів”.
Те, що портфель центрального банку може збільшуватись також з метою зниження дохідності державних облігацій, з невідомих причин, залишається поза логікою НБУ.
Як наслідок, у січні 2021 року середньозважена дохідність гривневих ОВДП на первинному ринку становила вже 11,29%, у тому числі до 1 року – 10,62%, від 1 до 3 років – 11,79%, від 3 до 5 років – 12,15%, понад 5 років – 12,49%.
У лютому відбулося деяке зниження ставок за ОВДП, яке принципово не змінює ситуацію.
Той факт, що дохідність державних облігацій удвічі перевищує рівень інфляції та облікову ставку, є безпосереднім свідченням неадекватності монетарної політики НБУ викликам, перед якими постала економіка в умовах глобальної кризи.
Отже, повертаючись до початкової тези, можна чітко констатувати, що функцію фінансового посередництва банківською системою не лише не відновлено, а повністю “провалено”.
В умовах відсутності повноцінного кредитного процесу та небажання НБУ вживати дієвих антикризових заходів, Уряд, фактично, змушений перебирати на себе функцію перерозподілу фінансових ресурсів в економіці (програми “Доступні кредити 5-7-9%“, “Доступна іпотека під 7%” тощо), що лягає тягарем на плечі платників податків.
Правлінню НБУ слід враховувати усі вищевикладені обставини під час ухвалення чергового рішення щодо облікової ставки.
Крім того, ніколи не пізно припинити ігнорування положень закону про НБУ (зокрема статті 25) і відновити операції з державними цінними паперами на відкритому ринку з метою зниження вартості державних запозичень та збільшення привабливості для банків кредитування економіки.
Про відновлення банківською системою функції фінансового посередництва можна буде говорити лише тоді, коли темпи кредитування реального сектору економіки хоча б наблизяться до темпів розширення ресурсної бази банків.
Засновник та голова правління Growford Institute Віталій Ломакович для Цензор.net.