Пандемія COVID-19 у глобальному масштабі висвітлила критично важливу роль державних фінансів у підтриманні життєздатності людства та економічного механізму. Пандемія виявила і довгострокові проблеми державних фінансів, пов’язані з їх спроможністю надавати адекватну фінансову підтримку постраждалим та забезпечувати функціонування медичних систем за екстремальних обставин. В таких умовах постала необхідність узагальнення світових процесів перебудови економічних моделей і трансформації державних фінансів, виявлення ключових деформацій бюджетної сфери України та пошуку шляхів оптимізації фіскальної політики на середньострокову перспективу. 

Фіскальна політика України в 2020-2021 рр. допомогла підтримати сукупний попит і надати певну підтримку економіці. Фіскальний імпульс в Україні має позитивні значення, як у 2020, так і 2021 роках, на рівні 2,4% та 1,8% ВВП. Але якщо порівняти величину фіскального імпульсу в Україні із середніми показниками у країнах з ринками, що формуються (3,4%), та у розвинутих країнах (5,8% ВВП), то наочним є факт помірних стимулюючих ефектів фіскальної політики. Вартість фіскального пакету порятунку в Україні під час коронакризи складала 4,3% ВВП, що в 1,5 разу відстає від середнього рівня у країнах з ринками, що формуються (6,7% ВВП) і в 6 разів від розвинутих країн (27,7%).

За напрацьованими у світі стандартами антикризового регулювання фіскальна політика під час пандемії повинна забезпечувати адекватне фінансування систем охорони здоров’я, надавати підтримку домогосподарствам і життєздатним компаніям, а також сприяти відновленню економіки. Відносно застосовуваних у світі інструментів, в Україні символічне значення мали субсидії на виплату заробітної плати працівникам; податкові пільги вразливим компаніям і домогосподарствам, кредитні гарантії життєздатним підприємствам. В той же час перехід до активного дорожнього будівництва був передчасним і поглинав значні обсяги бюджетних коштів (133 млрд грн у 2020 р.)

У світі руйнівні ефекти пандемії COVID-19 та непідготовленість медичних систем до її поширення, як і загострення проблем нерівності з початку пандемії, повсюдно сформували суспільний запит на дієві системи охорони здоров’я, соціального захисту населення, а також якісну і сучасну освіту. Провідні вчені визнають, що на середньо-строкову перспективу головними викликами для державних фінансів багатьох країн є: розширення сітки соціальної безпеки, покращення якості та доступності публічних послуг (включаючи медичні послуги), розширення і модернізація інфраструктури при утримання боргової стійкості. 

Оцінюючи поточну ситуацію в Україні, то ми дійшли висновку про недостатній рівень фінансового забезпечення національної сфери охорони здоров‘я, порівняно як із країнами з ринками, що формуються, так і з розвинутими країнами. Рівень 3,3% ВВП – середньорічні видатки в Україні до початку пандемії – є помітно нижчим від середніх значень 2-х груп країн – 4% і 6,2% ВВП. 

В Україні рівень фінансування освіти в загальносвітовому контексті виглядає задовільно. Так, фінансування освіти на рівні 6% ВВП в Україні перевищує середнє значення у країнах з ринками, що формуються (4,5% ВВП) і в розвинутих країнах (4,9% ВВП). Але емпіричні дані говорять про недостатність фінансового забезпечення дошкільної освіти та базової середньої освіти в Україні. 

Видатки Зведеного бюджету України на придбання основного капіталу (включаючи капітальне будівництво і капітальний ремонт) складали 2,2% ВВП у 2019 і 2,0% ВВП у 2020 році. Серед країн з ринками, що формуються, такий показник виглядає невиправдано низьким, відстаючи більше ніж в 1,5 разу від середнього значення в цих країнах (3,4% ВВП). 

У середньостроковій перспективі якісно нова фіскальна політика (що формуватиметься на основі уроків нинішньої кризи) має сприяти накопиченню людського капіталу, зменшенню нерівності та активізації темпів економічного зростання. Для цього ми пропонуємо:

1) збільшення обсягу і покращення якості медичних послуг, гарантування їх доступності для широких верств населення,

2) вдосконалення державного фінансування освітньої сфери,

3) активізацію державних інвестицій у транспортну, цифрову та соціальну інфраструктуру після подолання пандемії,

4)  посилення значущості та інклюзивності системи соціального захисту. 

Одним із резервів пошуку коштів для реалізації пропонованих заходів є раціоналізація витрат на правоохоронну діяльність та обслуговування державного боргу. Так, видатки на обслуговування державного боргу в Україні на рівні 3% ВВП в 1,7 разу перевищують середній рівень у країнах з ринками, що формуються (1,8% ВВП). Основним засобом зменшення цього розриву є налагодження здорової координації монетарної та фіскальної політик. 

В Україні сумарні видатки на оборону і охорону правопорядку в 2020 р. становили 6,7%ВВП, що є одним з найвищих показників у світі. За даними МВФ, середні видатки на вказані цілі у розвинутих країнах у 2016-2018 рр. складали 3% ВВП, у країнах з низькими доходами – 3,7%ВВП, а в країнах з ринками, що формуються – 4,5% ВВП. Низька ефективність роботи правоохоронних, судових і антикорупційних органів в Україні мала б спонукати державу до перегляду надмірних бюджетних видатків за цими функціями. З іншого боку, об’єктивні потреби України в розвитку сектора оборони мали б задовольнятися більш вагомими інвестиціями з боку наших західних партнерів, які мають зобов’язання перед Україною в контексті підписаних ними домовленостей за Будапештським меморандумом.

У даний час перед фіскальною політикою у світі стоїть завдання уникнення надміру раннього усунення програм фіскальної допомоги при одночасному гарантуванні середньострокової стійкості державних фінансів. В цьому контексті вкрай актуальними завданнями середньострокового характеру є: 

а) продовження антикризових заходів фіскальної політики з підтримки економіки та населення в 2021 році та, можливо, в 2022 (в залежності від подолання пандемії та прогресу вакцинації);

б) налагодження ефективної координації фіскальної та монетарної політик і утримання помірного рівня відсоткових ставок на фінансовому ринку, 

в) повноцінне впровадження системи середньострокового бюджетного планування у формі середньострокових рамок бюджету, 

г) відновлення дії фіскальних правил, починаючи з 2023 р. з можливим підвищенням граничного розміру бюджетного дефіциту та ліміту державного боргу. 

У пост-пандемічний період трансформація державних фінансів світу буде супроводжуватися зміцненням і покращенням структури податкових систем. При цьому, досягнення цілей перерозподілу і мобілізації необхідних доходів бюджету вимагатимуть підвищення ступеню прогресивності податків та більш активного використання потенціалу окремих з них. Зокрема, у роботі пропонується: 

а) введення прогресивної шкали податку на особисті доходи; 

б) підвищення ставки оподаткування дивідендів; 

в) підвищення ставки податку на спадщину і дарування для родичів ІІІ і більше ступенів споріднення; 

г) встановлення діапазону ставок для оподаткування нерухомого майна на рівні 0,5 – 2,5 мінімальних зарплат; 

д) розширення бази податків на розкіш (автомобілі та нерухомість) і підвищення річної ставки цих податків.