Пандемія Covid-19 і жорсткі протиепідемічні заходи стали тим «чорним лебедем», який, окрім безпосереднього впливу на ділову активність, актуалізував більшість назрілих ризиків і дав поштовх розгортанню світової економічної кризи.

Ще у березні Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що вихід з цієї кризи повинен мати своїм наслідком формування іншої економіки: «Все, що ми робимо під час і після цієї кризи, повинно мати чітку спрямованість на побудову більш рівноправних, інклюзивних та стійких економік і суспільств, які будуть стійкішими перед лицем пандемій, змін клімату та багатьох інших глобальних викликів, з якими ми стикаємося».

Квітневий прогноз Міжнародного валютного фонду передбачав падіння світової економіки у 2020 р. на 3% з подальшим швидким відновленням у 2021 р. на 5,8%. Проте, вже у червні Фонд погіршив прогноз падіння світової економіки у 2020 р. до 4,9%, а зростання у 2021 р. – до 5,4%.

Для України прогноз падіння ВВП у поточному році було погіршено з 7,7% до 8,2%, зростання в наступному році – з 3,6% до 1,1%. Тобто, перспективи України оцінюються МВФ значно гірше середнього значення для країн, що розвиваються: 2020 р. – падіння на 3%, 2021 р. – зростання на 5,9%.

Саме на такому песимістичному сценарії розвитку української економіки ґрунтується нова півторарічна програма співпраці України з МВФ, схвалена Радою керуючих Фонду 9 червня.

У МВФ вважають, що глибше падіння українського ВВП, порівняно з іншими країнами, обумовлене відсутністю в домогосподарств значних обсягів заощаджень (що пригнічує споживання) та обмеженістю фіскальної підтримки економіки. Можливість стимулювання попиту засобами монетарної політики, з невідомих причин, випадає з поля зору фахівців Фонду, коли йдеться про українську економіку.Такий вибірковий підхід дещо дисонує з рекомендаціями самого МВФ центральним банкам стосовно протидії кризі. Зокрема, в оновленому Огляді глобальної фінансової стабільності йдеться про те, що центральні банки (дотримуючись своїх мандатів щодо інфляції та фінансової стабільності) повинні пристосовувати свою монетарну політику (за допомогою традиційних і нетрадиційних інструментів) до потреби підтримання кредитування домогосподарств і підприємств.

Загалом, економічна криза призвела до перегляду традиційних вимог МВФ щодо необхідності обмеження державних витрат, про що йшлося у попередньому огляді стану грошової сфери в Україні.

Для підтримання економіки в умовах кризи велика кількість країн застосували масштабні програми фіскального та монетарного стимулювання. Цього разу до значного пом’якшення монетарних умов вдалися не лише центральні банки-емітенти резервних валют, а й багато регуляторів країн, що розвиваються.

Національний банк України у відповідь на кризу застосовує інструменти, ефективність яких є недостатньою, з огляду на надмірно жорсткі стартові монетарні умови. Попри незадовільний стан кредитування економіки, 11 червня Голова НБУ, коментуючи зниження облікової ставки до 6%, повідомив про «завершення циклу швидкого пом’якшення монетарної політики».

1 липня Яків Смолій подав у відставку з посади Голови НБУ, мотивуючи своє рішення «систематичним політичним тиском», і 3 липня Верховна Рада схвалила її. Відразу після цього, колишня очільниця НБУ Валерія Гонтарева в інтерв’ю виданню Central Banking висловила думку, що МВФ повинен призупинити виплати Україні та зажадати дострокового повернення раніше наданих коштів, якщо влада не призначить незалежного Голову НБУ.

16 липня Верховна Рада України за поданням Президента призначила на посаду Голови НБУ Кирила Шевченка.

Аналітичний огляд допоможе отримати комплексне уявлення про стан грошової сфери напередодні і під час вищезазначених подій, а також оцінити заходи НБУ щодо протидії кризі та підтримання економічної активності.